ІсторІя та сучасність
Монастир Філофей (грец. Μονή Φιλοθέου) — один з православних афонських монастирів, який займає в святогірській ієрархії 12 місце. Знаходиться на північно-східній стороні Афонського півострова.
Монастир заснований у 982 році учнем святого Афанасія Афонського Філофеєм. Він оселився в кельї, побудованій в VIII столітті, і своїм доброчесним і святим життям залучив сюди багатьох подвижників.
Візантійський період
Побудований на мальовничому гірському плато північно-східної сторони півострова, вперше монастир згадується в указі прота Никифора від 1015 року, підписаному «монахом і ігуменом Філофеєм» Георгієм. З цього випливає, що монастир був заснований раніше 1015 року — припускається, Філофеєм у кінці X століття. Народні передання співпадають з цими історичними висновками, розповідаючи про Філофея та ще двох асцетів — Арсенія і Діонісія, сучасників Афанасія Великої Лаври.
Типік Мономаха в 1045 році підписує 12 за рахунком ігумен монастиря Богородиці Лукаса. Незважаючи на те, що на Афоні завжди існувало багато монастирів, присвячених Богородиці, ймовірно, йдеться саме про Філофея. У документі прота Никифора від 1017 року декілька разів згадується монастир Птерис, як обитель Філофея: «Птерис, тобто Філофея». Монастир Птерис отримав свою назву, ймовірно, від схожої назви рослини папоротника, яка зростала тут у великій кількості, і був відомий уже з X століття. В якийсь момент він об'єднався з монастирем Філофея, і з'явилася необхідність у поясненні, що ці два монастирі представляють тепер і надалі єдине ціле. Незважаючи на те, що на ранніх етапах обитель частіше зустрічається під назвою Птерис, пізніше закріпилася назва Філофея. На різних етапах історії до монастиря були приєднані інші обителі.
Багаті пожертви імператора Никифора III дозволили почати будівництво справжнього монастирського комплексу. В історичних джерелах монастир Філофей згадується не так часто, але, тим не менше, має довгу і неперервну історію існування на Святій Горі.
Турецьке володарство
Відновлення Філофея стало можливим завдяки святому Діонісію Олімпійському, який став його ігуменом у 1500 році. Незважаючи на те, що йому довелося залишити цю посаду в зв'язку з поширенням на Святій Горі особливого режиму, його внесок був поистині неперевершеним, оскільки він зміг не тільки знайти кошти на утримання монастиря, але і залучити нових монахів із Константинополя. Після того як святий Діонісій залишив Афон, він оселився на горі Олімп, де побудував новий монастир, присвячений Святій Трійці. У 1661 році почався новий складний період в історії обителі. Філофей збіднів настільки, що навіть був звільнений від сплати щорічних внесків, але у наступному столітті йому знову вдалося здобути свою колишню значущість. Перепис 1808 року відносить до Філофея 60 монахів, з яких 42 жили у його стінах.
На сьогодні
Монастир Філофей побудований на висоті 533 м над рівнем моря, на відстані години ходи від його причалу. Обитель знаходиться між монастирем Іверон та скитом Мілопотам.
Створення монастирського комплексу, так само, як і інших монастирів Святої Гори, датується трьома будівельними періодами — XVI, XVIII і XIX століттями, зберігаючи архітектурні елементи попередніх епох. Остаточний зовнішній вигляд монастиря сформувався після пожежі 1871 року, коли закінчилося будівництво його оточуючої його чотирикутної стіни.
Головний храм монастиря, присвячений Благовіщенню Богородиці, у cвоєму теперішньому вигляді був добудований в 1746 році, про що свідчить відповідний напис. Він розташований не в центрі двору, а поруч з південною стіною — мабуть, у зв'язку з тим, що коли він будувався, територія монастиря обмежувалася набагато меншою площею. Цей храм був побудований на місці попереднього храма, закладеного в середині XVI століття, і також розписаний фресками критської школи. Художники працювали над розписом нового храму протягом тривалого періоду часу. Закінчивши головний храм, вони продовжили свою роботу в часовні Архангелів, в часовні Іоанна Предтечі, а також в екзонартексі, прикрасивши його сюжетами з Откровення Іоанна Богослова. Тут же, в головному храмі, зберігається особливо шанована ікона Богородиці Умилення.
Вежа дзвіниці побудована в той же час, що і головний храм, в 1764 році, про що свідчить вирізана на двох каменях напис. У стінах монастиря знаходяться 6 часовень, а за його стінами — ще 3.
Купель з білого мармуру розташувалася справа від входу в храм. Трапезна, вбудована у західне крило оточуючої монастиря стіни, напроти входу в головний храм — це візантійська споруда, датована XVI століттям, зберігаючи фрески критської школи тієї епохи.
Монастир має дві кельї в Карєсі і 12, які знаходяться недалеко від самого монастиря, але в більшості з них сьогодні не проживає жодного монаха.
У монастирі є дві чудотворні ікони. Перша — ікона Пресвятої Богородиці «Солодке цілування». Інша чудотворна ікона Пресвятої Богородиці — «Стариця».
Монастир має багато святинь. З найбільш відомих: частка Хреста Господнього (подарована сербським царем Стефаном Душаном); нетлінна благословляюча правиця Іоанна Златоуста (подарунок грецького царя Андроніка); стопа Пантелеймона цілителя (подарунок останнього візантійського царя Константина Палеолога); нетлінне стегно святої великомучениці Марини.
Навпроти головного входу в обитель знаходиться особливо помітний джерело 1884 року, прикрашене колонами та рослинним мотивом. Архітектурна споруда джерела має багато спільних рис з джерелом біля входу в 
Південна часовня Собору Архангелів розписана дивами Архангела Михаїла. Тут варто звернути увагу на зображення сцени порятунку архангелом Михаїлом Константинополя від персів, а також на фреску святого Георгія, одягненого в одяг тієї епохи.
Іконостас храма походить з попереднього кафедрального собору обителі. 4 великі ікони: Ісус Христос, Богородиця, Благовіщення і святий Георгій датуються 1777 роком, але в деяких місцях покриті більш пізнім шаром зображень.
Достоянням монастиря є Частка Чесного і Животворчого Хреста Господнього — подарунок Сербського імператора Стефана Душана (1347 р.), Правиця (права рука) Іоанна Златоуста, складена у вигляді Благословення.
