Чернече життя на Афоні

Життя на Святій Горі може здатися дивним та незрозумілим, оскільки відрізняється від всього звичного у цьому світі. Все тут спрямовано до однієї найвищої мети – віддаленню від мирського та суєтного та єднанню з Богом.

Монахи

Монахи Святої Гори є громадянами грецької держави. Монахи іноземці, які прибули сюди з інших країн та є іноземними підданими, автоматично отримують грецьке громадянство. Усі монахи звільнені від військової служби.

Стати монахом може кожен православний християнин, якому виповнилося 18 років. Для цього йому потрібно прийти до монастирю, який він обрав та предстати перед ігуменом, щоб заявити про своє добровільне бажання присвятити себе чернечому життю.

У особножительних монастирях можна предстати перед наглядачем чи управляючим монастирем, у такому випадку молода людина стає послушником не самого монастирю, а його управляючого. Також можна заявити про своє рішення старцю якоїсь залежної установи. У будь-якому випадку, з цього моменту людина стає послушником. Строк послухання згідно давніх традицій має складати 3 роки, але сьогодні обмежений двома роками чи однім роком. Послушник носить підрясник зі шкіряним ременем та виконує призначені йому роботи. Головна задача старця чи управляючого монастирем – це підготовка послушника до загального життя монахів та присвяченню себе Богові.   

Після закінчення строку послуху, якщо послушник непохитний у своєму рішенні та буде визнаний гідний своїм духовним наставником, священнослужитель зове його до храму монастирю чи залежної установи, проголошує молитву та постригає волоси. Такі монахи називаються «рясофори» та являють собою перший ступінь чернецтва. Вони все ще можуть повернутися до мирського життя без особливих наслідків. Бажаючі можуть продовжити свій духовний шлях та отримати офіційне благословення малої схими. Рясофорний монах вступає у царські врата, де представ перед ігуменом та заявляє про всоє бажання продовжити чернечий шлях. Він дає обітницю безшлюбності, бідності та послуху, після чого проходить ще один обряд постригу. Тепер монах назавжди загублений для цього світу, у знак цього він втрачає своє прізвище, як зв'язок із родиною, та заміню її на назву монастирю, від свого особистого імені монах залишає лише першу літеру.
Три головних обітниці монаха тісно пов’язані з трьома головними чеснотами: безшлюбністю, послухом та бідністю. Порушення вимоги безшлюбності карається втратою чернечого сану. Монах має у всьому слухатися старця та керівництво монастирю, також він має беззаперечно виконувати усі їх вказівки, у випадку непокори призначаються відповідні міри покарання. Обітниця бідності сточується часу після приходу до монастирю. Тобто якщо у монаха була раніше своя власність, яку він отримав у спадок чи якимось іншим чином, це правило на неї не розповсюджується, але передбачається, що монах розпорядиться своєю власністю відповідно до християнських принципів. Власність, що отримав монах після постригу, після його смерті віддається монастирю.

Постриг монаха сьогодні має скоріше символічне значення, але раніше монахи стриглися регулярно, а не стриженими залишалися тільки монахи, які були покарані за свій непослух чи монахи мандрівники.

Третім ступенем чернецтва є Велика Схима, що призначена небагатьом тим, хто приймає її вже у похилому віці, оскільки вона передбачає найсуворішу аскезу. Облачення схимника складається з аналава (невеликий чотирикутний плат з матерії із зображенням восьмиконечного православного хреста на підніжжі) та куколю (чернечий головний покров, схожий на капюшон). Анклав сьогодні вдягають все рідше, а головний убір постійно – у храмі та у трапезній.

Монахи рукопокладені у церковний сан не представляють собою якийсь окремий клас чернецтва. Рукопокладення на Святій Горі можуть отримати тільки монахи святогорці, після рішення свого монастирю, але такої можливості позбавлені миряни та монахи з території за межами Святої гори. Рукопокладення здійснює єпископ, якого запрошують сюди спеціально з цією метою.

Як живуть монахи Афону

На святій Горі Афон існує декілька способів визначення часу. Кінот, монастирі та залежні від них установи слідують старому юліанському календарю. В той час, як Патріархія  прийняла виправлений григоріанський календар близько 60 років тому.

Що стосується часу на годинниках, монастирі Ватопед та Святого Пантелеймону, так само, як державні служби та миряни, слідують звичному тут розпорядку дня, коли день починається опівночі. Монастир Іверон рахує свою добу зі сходом сонця, в той час, як інші 17 монастирів, так само як і Кінот, слідують візантійському годиннику, згідно якого день починається із заходу сонця. Звичайно, ці монастирі мають переводити стрілки годинників, теоретично, щоденно, а також кожного тижня, щоб починати свій рахунок зі сходу та заходу сонця.

Доба життя монаха на Афоні розділена на три частини по 8 годин, перша частина присвячена молитві, друга – роботі, третя – відпочинку. Тим не менш, деяка діяльність може зайняти більше ніж 8 годин та бути одночасно молитвою, відпочинком та роботою, як наприклад вивчення священних текстів. Час на прийняття їжі, зазвичай, включений в час відпочинку.

Нижче наведена програма монастирів 2 типів, переведена на мирські години.

Гуртожитні монастирі

Особножительні монастирі

Богослужіння

Молитва монахів, так само як і у всіх православних християн розрізняється на особисту та спільну.

Основою особистої молитви є згадування імені Господа: «Господи, Ісусе Христе, помилуй мене грішного». У гуртожитних монастирях молитва здійснюється усіма монахами, які зібралися для цього у головному храмі, але беззвучно. У особножительних монастирях ця молитва може здійснюватись як у особистому порядку, так і за спільного зібрання. В цілому, монахи особножительних монастирів мають більшу свободу. Не залежно від того, здійснюється ця молитва у храмі чи у келії, вона окриляє душу монаха, яка підіймається до небес, якщо вона чиста. Це беззвучна ісіхастська молитва. 

До щоденних спільних молитов входять молитви на світанку, в обід, на заході сонця, опівночі, а також молитви часів: першого, третього, шостого, дев’ятого та молитви на службі. Усі вони здійснюються вночі, тобто у години, коли миряни відпочивають. У святкові дні програма докорінно змінюється, тоді ще більша кількість часу приділяється молитві. У великі свята, яких у році нараховується біля 50, на незупинну молитву виділяється 15 годин, починаючи з 8 вечора та закінчуючи об 11 ранку наступного дня.

Панахида здійснюється у всіх монастирях під час свят чи поминання великих святих. Панегірик чи святкова служба здійснюються на спогад осіб чи події, яким присвячений кожен монастир, скит чи келія Святої Гори, а також певним святим, які подвизалися тут. Існує більш ніж 240 святогорських мучеників чи святих.

Святогорська музикальна традиція уходить своїм корінням у далеке минуле, та багато у чому зобов’язана Іоанну Кукузелісу, який служив при дворі візантійського імператора та, розчарувавшись у мирському житті, прибув до Афону близько 1300 року. Тут гідно вшанували його музичний талант, а він записав нові мелодії. Тут, на Афоні, як ніде в іншому церковному центрі, збереглася справжня Візантійська музика. Нею займаються у деяких келіях на закінченні півострову. Слухати хоровий спів монахів під візантійські мелодії – це не зрівняне ні з чим задоволення.

Оточення монастирського храму, уся його конструкція, його витримане освітлення, його священні фрески, а також чернече сприйняття життю, що знаходиться поза часом, підносять монахів та відвідувачів мирян понад усім земним.

Слід відзначити, що монахи особливо вшановують Пресвяту Богородицю. Кожен монастир може розказати якусь легенду  чи переказ про нечуване піклування, яке Вона проявила по відношенню до храму, каплиці чи усієї обителі. Багато монастирів мають Її чудотворні ікони. Самі монахи називають Святу Гору садом Богородиці та вважають Її його царицею. Це єдина жінка, для якої є місце на Афоні.

Читання

« Пиши, читай, співай, зітхай, мовчи». Багато паломників дивуються й навіть виражають свій подив на письмі у своїх нотатках але на Афоні дійсно багато читають, деякі з особливою пристрастю, скільки читання є єдиною заміною зовнішньому світу, від якого відмовились монахи. Так чи інакше, читання – це продовження молитви, так само як і писання. Коли монахи пишуть, вони моляться, також старанній молитві вони віддаються, коли займаються каліграфією. Слід відзначити, що слово «писати» має мало спільного з письменницькою творчістю, оскільки важко уявити, що усі монахи є чудовими письменниками. Безумовно, мова йде про перепис книжок.

Читання передбачене навіть у час трапези. У таких випадках читається життя святих, панегірики та деякі інші книги отців церкви. Особисті бібліотеки монахів завжди прикрашені Священними Писаннями та творами святих отців. Для монахів не достатньо використовувати Священне Писання тільки для богослужінь, вони вивчають його також у особистому порядку. Деякі знають зміст Старого та Нового Заповітів на пам'ять. Монахи вивчають також найновіші богословські та філософські праці, і лише деякі з них читають книги іншого змісту. Тим не менш, художню літературу також можна знайти у місцевих бібліотеках. Оскільки чернече життя вважається наступною стадією після мирської, то монах втрачає цікавість до літератури, що має стосунок до світу, хоча її читання не заборонене.

Послух     

Жоден не живе на Святій Горі без роботи. Монахи аскети у келіях зайняті, за звичай, сільським господарством, виноробством та іншими роботами, в той час, як мешканці калив та ісіхастріїв зайняті ручною роботою, тобто виробництвом, наприклад, виробів різьблення з деревини. Деякі келії тісно пов’язані з мистецтвом та досягли значних успіхів у музиці та живописі.

Служителі монастирів виконують роботи пов’язані з усіма аспектами життя монастирю, а також з богослужінням, утриманням реліквій, обслуговуванням братства та паломників, садівництвом та доглядом за деревами. Слід відзначити, що зменшення кількості монахів істотно перешкоджає виконанню необхідних робіт, а збільшення кількості відвідувачів у літні місяці робить це завдання ще більш складнішим. З цією метою, монастирі з невеликою кількістю монахів змушені наймати на службу мирян, здебільшого для зовнішніх робіт. Наразі, у гуртожитному монастирі передбачені наступні посади:

Ігумен, наглядач, представник, секретар, бібліотекар, дикей, скарбник, ризничий, архіваріус, диякон, певчий, читець, запальник свічок, екскурсовод, комірник, кухар, лікар, нічний сторож, лісник, лісоруб, винороб, садівник та деякі інші.

Без сумніву, не чисельні монастирі мають можливості призначити одного з монахів на кожну посаду, тому, найчастіше, одна особа може виконувати одразу декілька функцій. Подібні посади передбачені й у особножительних монастирях.

Харчування

Сувора дієта святогорця не відрізняється різноманіттям, а її основу складають хліб, оливкова олія, вино, оливки, овочі.

Монахи киновіальних монастирів й великої кількості калив приймають їжу два рази на день зранку та в обід тільки декілька днів на тиждень: у понеділок, середу та п’ятницю передбачений лише один прийом їжі на день. Протягом всього посту монахи їдять лише один раз на день. , також слід зазначити, що їжа готується без додавання олії, яка дозволяється лише у суботу та неділю. Ці монахи ніколи не їдять м'ясо, а рибу тільки у дні великих свят. Пост монахів ісіхастів ще більш суворий. Чернеча дієта передбачає підтримку необхідних фізичних сил, але не обжерливість. Монахи особножительних монастирів, келій та невеликої кількості калив приймають їжу два рази на день, також дотримуючись скромної дієти. Вживання їжі у монастирі являє собою священний обряд, що продовжує божественну літургію, саме тому трапезні були побудовані таким чином, щоб їх вхід знаходився навпроти входу до головного храму. Монахи входять до трапезної процесією, а головними обов’язковими атрибутами кожної трапези є: молитва, увага та сприйняття текстів, що вимовляє читець.

Гостинність

Усі монастирі є по своїй суті благодійними організаціями чи центрами філантропії. З початку свого створення церква завжди турбувалася про нужденних.

Не дивлячись на те, що Свята Гора Афон знаходиться вдалині від світу, світ постійно посилає туди своїх представників. Відвідувачів Святої гори можна розділити на декілька категорій: це ті, хто прибуває сюди задля духовного відпочинку, вивчення, цікавості та просто туристи.

Ці території можуть відвідати миряни чоловічої статі та проживати у будь-якому монастирі, якщо є така можливість, та залишатися на Афоні стільки, скільки часу відвела на це Епістасія (спеціальна комісія), відзначивши своє рішення у дозволі на перебування (діамонітіріон). Звичайний строк перебування на Святій горі складає 4 дні. Тільки православні християни можуть приїхати сюди на постійну роботу. Перелік робіт, що пропонують на Афоні не такий великий: майстер, будівельник, фермер, службовець, кількість місць обмежена. За спеціальним дозволом патріархії чи міністерства іноземних справ можливе перебування науковців протягом більш тривалого проміжку часу для дослідження у бібліотеках та архівах, храмах та інших будівлях.

Незважаючи на те, що, наразі, монастирі не на стільки багаті, вони готові надати усе необхідне для покращення гостинності. У монастирях навіть є спеціальні будівлі для гостей, які називаються «архондирик» та є готелем. Саме тут зупиниться паломник, де йому одразу запропонують частування: бокальчик келишок місцевого вина та щось солодке. Саме тут, у монастирі, вони будуть приймати їжу та ночувати. Саме тут відкривається справжня велич природи Святої Гори, на море, що простирається у далечінь, на безмежне небо.

Поняття гостинності – це дещо більше, ніж просто стіл та ночівля. Монахи проводять відвідувачів по будівлях, показують святі мощі, скарби монастирів та їх бібліотеки. Монахи віддають подорожнім найцінніше, що у них є -  свою любов та турботу.