Свята гора протягом всієї своєї історії приваблювала покоління людей у першу чергу як місце аскетичних практик, але багатьох надихало, та продовжує надихати й її дивовижне розташування. Інакше й бути не може, адже все тут: густі праліси, гори з неприступними гранітними верхівками, й бухти з несамовитими піщаними смугами, в які врізається вируюче море, й вузькі долини з крутими обривами, й високі вежі з лабіринтами чернечих будівель – все це об’єднується в один з найчарівніших ландшафтів у світі.
Де знаходиться Гора Афон
Усім відомі три півострови Халкидіків, що вузькою змієподібною дугою врізаються в Егейське море: Кассандра на заході, симонія по середині та Афон на сході. Єдина, наразі, у світі чернеча держава розташована протягом всього східного півострову, який у давнину називався «Узбережжя» (Акті – грецькою мовою), ім’я Афон спочатку носила лише гігантська скеля, яка вінчає найвищу точку півострову. З плином століть це ім’я розповсюдилося й на усю територію, яка й до сьогодення зберегла свою назву. Чернече населення створило своєрідне співтовариство, яке отримало назву Свята Гора; наскільки відомо, вперше це ім’я згадує Афанасій Афонський у каноні 970 року: «έν τώ Άγίω Όρει», тобто «На Святій Горі».
Географія Святої Гори
Півострів починає формуватися від вузького перешийку, що відокремлює залив Ієриссосу від Сингитського заливу. Однак, сьогодні, державний кордон проходить південніше, уздовж умовної лінії, проведеної від південно-східного басейну заливу Ієриссосу, крізь Мегалі Вігла (Велика Стража) та Франгокастро. Вочевидь, ця прикордонна лінія не змінила своїх обрисів з тих пір, як була проведена вперше більше 1700 років тому, а саме у 942 році. Протяжність півострову складає 47 кілометрів, ширина варіюється від 5 до 10 кілометрів, займаючи територію площею 322 квадратних кілометри.
На цьому перешийку й сьогодні збереглися сліди каналу Ксеркса, що згадується також під назвами Провлакас та Проавлакс. Тут починається пологий ландшафтний підйом, що поступово підноситься до Мегалі Вігла, де й проходить кордон. Надалі півострів розширюється мов серпантин, спочатку у східному напрямку, далі майже у південному, потім напрям змінюється на південно-східний, завершуючись знов у майже південному. Рельєф Афону, з висоти, нагадує скелет риби.
Від Мегалі Вігла пролягає довгастий, та відносно пологий хребет Мегас Зігос (Великі Терези), доходячи до звуження між портами Ватопеду та Костамоніту. У цій точці рельєф переходить у гірський, та утворює численні верхівки, найбільш значимими з яких є Кріовуніо (Холодна Гора) та Андафонос, а також численні яри та ущелини. Потім різко та майже вертикально височіє головна гора – Афон, найвища точка якої розташована на висоті 2033 метри над рівнем моря. У південному напрямку уклін відчутно зменшується, утворюючи Карміліо, що нависає прямо над морем.
З обох сторін півострову помітні геологічні розломи, що створюють неоднорідний гірський ландшафт з обривистими схилами, глибокими ущелинами та масивними скелями. Різко окреслена берегова лінія з її численними бухтами та заливами, утвореними струмками та потоками, полегшує доступ човнів до монастирів та скитів. Такі пристані на Святій Горі мають спеціальну назву «арсанас».
Багатовікова заборона випасати тут худобу, запобігла ерозії грунту та сприяла розвиткові густих лісів – дубових, каштанових, соснових та інших, а також різноманітних чагарників, які ще більше ускладнюють доступ до цієї території. Вузькі долини східної частини півострову використовуються для помірного сільськогосподарського обробітку. Різноманіття флори Афону дозволили йому отримати славу унікального «ботанічного раю».
Північно-східне узбережжя півострову, що дивиться у відкрите Егейське море, не дивлячись на різноманіття ландшафту, має достатньо рівну поверхню грунту. Починаючи з найпівденнішої точки, поглиблення заливу Ієриссос берегова лінія продовжується на південь до мису Арапі, від якого спускається на південь та плавним вигином слідує на південний схід, утворюючи два невеличких заливи. У першому заливі розташовано причал монастирю Хіландар, а у другому – монастирю Есфігмен. Між двома мисами: Святого Луки та Халік’яс, в обіймах бухти Каламіці, були збудовані: монастир Ватопед з його причалом, скит Святого Димитрія, а також каливи та келії. Берегова лінія продовжує свій рух на південний схід, аж до точки під назвою Акрафос, неподалік від якої, внаслідок сприятливого ландшафту спостерігається щільне скупчення монастирських будівель. На заході від монастирю Пантократор розташований скит Пророка Іллі, а на північному заході – скит Вогородиця. Потім слідує монастир Ставронікіта та долина Капсала, монастир Іверон зі скитами Продром та Святого Пантелеймона, а на висоті 230 м. над рівнем моря знаходиться столиця Святої Гори – місто Кар’єс. На північ від столиці збудований скит Святого Андрія, а на південному сході – монастир Кутлумуш. Там само на північному сході – монастир Філофей, а трохи нижче – Каракал. Також, у цьому районі розташована велика кількість розрізнених келій та калив.
Продовжуючи рух на Південь, у невеличкій бухті, можна побачити вежу знелюдненого монастирю Амалфінон, а ще південніше – причал Великої Лаври. Сам монастир був заснований вище, на просторому плато.
Ця сторона півострову обдувається північними та північно-східними вітрами, що досягають такої неймовірної сили, що більшу частину зими ця територія залишається неприступною. Вітри врізаються у північну частину гори Афон, та повертаючись крізь ущелини та розломи, набирають катастрофічну швидкість. Віддалюючись у море на відстань багатьох миль, вони утворюють шторми з руйнівними хвилями. Не дивлячись на такі, не найсприятливіші, кліматичні умови, на одному з невеличких плато цієї частини півострову багато століть стоїть й процвітає один з найдавніших монастирів Святої Гори – Велика Лавра.
Південно-західна сторона, що звернута до Сингітського заливу, доступна лише південно-східним вітрам, які, тим не менш, не суттєво впливають на бухти Святої Анни та Дафні. Клімат в цій частині півострову значно м’ягше, тому морське сполучення рідко переривається, однак рельєф тут більш різкий та неоднорідний.
Кордон з рештою земель півострову Халкидікі проходить на схід від міста Уранополіс, неподалік від Франгокастро. Скелясте та обривисте на початку узбережжя, несподівано змінюється невеликими бухтами та заливами. У першій з таких бухт розташовані причали монастирів Зограф та Костамоніт, які не розрізниш зі сторони моря, а потім – монастирів Дохіар та Ксенофонт з Благовіщенським скитом, який височіє над ними.
Другий залив зайнятий величними будівлями монастирю Святого Пантелеймона, скити якого розташовані на протилежній стороні. Далі слідує головний причал Афону – Дафні, вище якого знаходиться монастир Ксиропотам.
Після причалу Дафні, картина прибережного ландшафту різко змінюється знову, перетворюючи кромку води на неприступну фортецю. Над рівнем моря нависають побудовані на скелях чотири монастирі: Симонопетра, Григоріат, Діонісіат та Святого Павла, у кожного з них є свій причал. На південному-сході від монастирю Святого Павла знаходиться так званий Новий скит, а на півночі – скит Святого Димитрія Лакку.
За Новим скитом починається геть інша територія, де панує велична піраміда гори Афон. Все узбережжя тут виглядає як непролазним та захопленим дикою природою, можливо, саме тому у Афонській термінології воно відоме як «пустеля». Тим не менш, тут зустрічаються поселення монахів, які дотримуються суворих обітниць: скит Святої анни, Малий скит, Карул’я, Катунак’я, Керас’я, звідки починається сходження до верхівки, поселення Святого Василія, скит Кавсокаливіон та скит Предтечі (Продрому). Також, в цьому районі можна зустріти каливи та келії, що знаходяться за межами поселень.
