ІсторІя та сучасність
Візантійський період
Монастир Дохіар, розташований на південно-західній стороні Афону, вперше згадується у 1013 році, коли на одному з документів з'являється підпис його ігумена – Феодулоса. Той самий Феодулос у 1015 році підписується як "монах Дохіару", а в 1020 році як "ігумен Дафні". У першому указі Дохіару від 1037 року міститься повна інформація про назву монастиря: "на Святій Горі, на честь Святого Миколая заснований монастир, що називають Дафні, й призваний Дохіаром".
За легендою, засновником монастиря вважається святий Євфимій, учень Афанасія Афонського, підписавший Типікон Цимісхія як "Євфимій – монах та ігумен". Перша назва монастиря, очевидно, походить від місцеположення Дафні. Друга назва виникла через посаду самого Євфимія у Лаврі, на яку його призначив Афанасій – келар, що грецькою звучить як "дохіар".
Між 1037 та 1083 роками Дохіар було перенесено на північний захід для більшої безпеки й, таким чином, втратив свою другу назву "Дафні".
Першими благодійниками монастиря стали Михаїл VII Дука разом із своєю матір'ю Євдокією (1071-1078) й Никифор Ватаніат (1078-1081). Останнього також згадують як ктитора, який зробив значний внесок у завершення архітектурного ансамблю монастирського комплексу.
Документи з архівів Великої Лаври, що датуються кінцем XI й початком XII століття, згадують ігумена Дохіару Неофіта. Як писав сам Неофіт у своєму заповіті, з отриманням посади ігумена, він побудував ряд споруд, посадив виноградники, збудував кілька кораблів й прикрасив монастир. Він був патрицієм та другом імператора Никифора. З його слів відомо, що посада ігумена перейшла Неофіту від його дядька Євфимія, який віддалився на острів Кос. Пізніше Неофіта було обрано протоієреєм Святого Афону.
В той час як Неофіт служив ігуменом монастиря Дохіар на території, що належала монастиреві на півострові Ситонія, деякий молодик на ім'я Василь знайшов скарб. Василь прийняв рішення передати скарби монастирю, але його попутники, захоплені жадобою й бажанням заволодіти скарбом, кинули нещасного у море. Василя було врятовано таксіархами та перенесено у келію монастиря на березі, у місця безпосередньо біля підніжжя самого Дохіару, куди надалі перемістився й увесь монастир. Василь влаштувався в обитель і змінив своє ім'я. Монах Варнава став наступником Неофіта й змінив його на посту ігумена Дохіару.
В історії монастиря було безліч підйомів і падінь. Ймовірно, перші два століття з моменту його заснування можна вважати часом підйому і розквіту завдяки щедрим пожертвам і численним землям. Потім наступав період спаду, коли обитель неодноразово була розграбована, піддавалася нападам болгар, арабів і турків і навіть була зруйнована каталонцями. Допомога від імператора Іоанна V Палеолога та Стефана Душана допомогла монастирю відновити свої сили, але у XV столітті його чекав новий спад.
Турецьке володарство
Після довгого періоду спаду до середини XVI століття монастиреві вдалося покращити своє становище завдяки благодійникам – як місцевим, так і іноземним. На щедрі пожертви були побудовані головний храм та трапезна, а також відновлені інші будівлі. Незважаючи на те, що турки відібрали землі, що належали Дохіару на півострові Халкідіки й на острові Тасос, монахам вдалося повернути право володіння. Перепис 1808 року відносить до Дохіару 79 монахів, із яких 46 жили в його стінах.
Сучасні дні
Монастир знаходиться на південно-західній стороні Святої Гори Афон, на невеликій відстані від монастиря Ксенофонт. Це перший монастир, який зустрічають подорожні, прибуваючи на Афон із Урануполі.
Будівлі монастиря датуються різними періодами історії, починаючи з XI століття. Південне крило оточуючої монастир кріпосної стіни було побудовано в XVII столітті, так само, як і 4 останні поверхи старої вежі; в XVIII столітті було завершено будівництво північно-східного крила й дзвіниці.
Головний храм, розташований у центральному дворі, був побудований наприкінці XI століття й присвячений Архангелам, хоча спочатку він називався на честь Святого Миколая. Будівництво сьогоднішньої споруди завершилося в 1568 році. Незважаючи на те, що храм побудований відповідно до святогірського архітектурного типу головних храмів, він має свою особливість завдяки своїй висоті. Центральний купол бере свій початок в точці, що знаходиться на висоті 15 метрів від землі. Можливо, ця особливість обумовлена впливом румунських архітектурних досягнень того часу, а також бажанням покращити освітлення храму.
Увійшовши в храм, відчувається сильний вплив критської школи, ймовірно, найяскравіший на всій Святій Горі. Невідомий художник працював над фресками відразу після завершення будівництва храму і закінчив свою роботу в 1568 році, як свідчить відповідний пам'ятний напис. Нажаль, ці фрески були прикриті новими зображеннями в 1855 році. Незважаючи на це, все ж простежується спроба художника наслідувати мистецтво великих критських іконописців, через що можна зробити висновок, що він сам належав до них. Мова може йти про великого Джорджі або про одного з його учнів. Дивовижної роботи різьблений іконостас був створений в 1783 році.
У нижній частині зовнішньої стіни під вікнами вбудовані давні барельєфи, що зображують сцену Вознесіння Олександра Великого на колісниці, запряженій двома грифонами.
До монастиря належать 8 часовень. Варто відзначити часовню Богородиці Горгоепікоос, яка отримала свою назву від однойменної ікони, що зберігається тут. Святий джерело архангелів Михаїла і Гавриїла також прикрашене примітними фресками. За територією монастиря знаходяться ще 4 часовні.
Трапезна пристроєна до західного крила і була розписана фресками в 1700 році. Її довжина становить 26 метрів, що робить її однією з найпросторіших трапезних на Святій Горі. Серед інших зображень тут присутні сцени з Откровення.
До монастиря належать також 2 келі в Каріесі, одна з яких (Всіх Святих) використовується як представництво.
Реліквії: Храм Архистратигів вище всіх афонських церков і облицькований мармуром; в переході з храму в трапезну знаходяться зображення трьох перших настоятелів.
Справа від входу в трапезну, у спеціально облаштованій часовні, знаходиться чудотворна ікона Богоматері «Скоропослушниця» (грец. Γοργοϋπηκόος), написана в X столітті за часів ігуменства Неофіта. За легендою, у 1664 році через недбале ставлення до цієї ікони був поразений сліпотою, а після покаяння повністю одужав ігумен монастиря Ніл. В подальшому до цієї ікони багато разів зверталися віряни, що спрагли духовного і тілесного одужання. Чудом з'явився колодязь (1299 рік), що називається «святим».
У монастирі зберігаються: частинка Животворчого Хреста Господнього, голова свщм. Діонісія Ареопагіта, першого єпископа Афінського (I століття), голова св. Митрофана патріарха Константинопольського (IV століття), плащаниці з кров'ю вмч. Димитрія Солунського, голова новомуч. Георгія Ефеського, рука мч. Марини, пмч. Параскеви, частинки мощей св. Івана Хрестителя, вмч. Пантелеймона, свщм. Єрмолая, свщм. Харалампія, св. Івана Руського, вмч. Никити та інші.