ІсторІя та сучасність
Монастир Симонопетра на Афоні (грец. Μονή Σιμωνόπετρα — Монастир «Симонов камінь») або Монастир Симона Петра (грец. Μονή Σίμωνος Πέτρας — Монастир Симона Петра) — один із 20 «правлячих» монастирів на Святій Горі Афон в Греції. Займає 13 місце в сучасній ієрархії монастирів Афону.
Візантійський період
Ця вражаюча споруда підноситься на південно-західному узбережжі, на висоті 230 м над рівнем моря.
Преподобний Симон монашествував у печері поруч із джерелом, що називається «святим джерелом преподобного Симона». Згідно з легендою, він вирішив заснувати монастир Новий Віфлеєм на скелі, де йому явилася зірка, у середині XIV століття. Безперечно, таке розташування обителі полегшувало задачу захисту від турецьких піратів. Зі спорудженням багатоповерхової споруди також пов'язана легенда.
Варто зазначити, що монастир Симона або Симона Петра з'являється в джерелах набагато раніше — вже в XI столітті. Якщо мова не йде про який-небудь інший монастир із співзвучною назвою, то, ймовірно, монастир був заснований іншим Симоном. Володар одного з регіонів Сербії Йован Углеша відправив на Афон свого духовника Євфимія, щоб він передав кошти на будівництво нових будівель монастирського комплексу та на купівлю земель на території Святої Гори і за її межами. Історія монастиря тісно пов'язана з ім'ям Углеші, який вважається одним із головних благодійників обителі.
Турецьке влада
Незважаючи на те, що монастир розташований на скелі і повинен був бути захищений від вторгнень набагато краще, ніж багато інших монастирів Святої Гори, це не могло врятувати його від пожеж. У 1580 році Симонопетра був практично повністю зруйнований вогнем, і багато монахів загинуло. Врятованим вдалося спуститися на тросах з вікон на землю і винести з собою скарбницю обителі. Виживших прийняв у себе опустеліший від боргів у цей період часу Ксенофонт, за умови, що монахи Симонопетри приймуть на себе управління їхнім монастирем і розрахуються з боргами. Через 20 років, за допомогою одного з правителів Валахії, монастир Симонопетра був відновлений.
У 1626 році на монастир впала нова пожежа, на цей раз не принесла такої загальної катастрофи. У наступному столітті обитель знову опустіла, і тоді було прийнято рішення передати її Паїсію Величковському та його послідовникам, де вони обосновались на недовгий час. Перепис 1808 року відносить до Симонопетри 30 монахів, з яких 16 жили у його стінах.
Сучасність
Симонопетра є найсміливішою і захоплюючою уяву конструкцією Святої Гори. 7 поверхів монастиря піднімаються на висоті 230 м над рівнем моря, на південно-західному боці Гори. Внутрішній двір монастиря через скельну ґрунт обмежений у своїй території; саме тому головний храм обителі зовсім невеликий. Перший храм монастиря пережив багато лих, так само, як і багато інших храмів Афону, але кожного разу відновлювався на своєму колишньому місці. Він був розписаний фресками в 1633 році. Після чергової пожежі храм був відновлений, але в ньому використовувались архітектурні елементи попередніх храмів.
Екзонартекс прибудований до західної сторони будівлі. Вузький двір також не передбачає хамаму, а трапезна прибудована до інших будівель. У стінах монастиря знаходяться 4 часовні, і ще 8 часовень за стінами, одна з яких — Іоанна Богослова — прикрашена фресками 1702 року.
Обитель має 5 келій у Кар'єсі, одна з яких — Всіх Святих — використовується як представництво. Також до монастиря належать кілька інших будівель у Кар'єсі і в Дафні.
Чисельність всіх монахів, послушників і келіотів монастиря, які знаходяться на Святій Горі Афон, наразі коливається від 80 до 90 осіб. Поза Святою Горою на метохах і підвір'ях монастиря знаходяться 40 осіб. Отже, загальна чисельність братства монастиря на Афоні та за його межами досягає 120-130 монахів.
Серед численних святинь монастиря особливо виділяють:
- Правиця Марії Магдалини, що зберігається нетлінною вже 2000 років.
- Частиця Животворчого Хреста Господнього.
- Частиця мощей прмч. Євдокії.
- Частиця мощей вмч. Варвари.
Архітектурний образ монастиря визначений спорудами періоду з 1862 по 1902 рік. Основні будівлі значно старші і належать ранньому періоду турецького владики.
Згідно з Василем Григоровичем Барським, головний храм монастиря, відновлений після пожежі 1580 року, був кам'яним, хрестово-купольним з трьома куполами. Центральний купол головного храму підтримувався 4 колонами, а 2 інші знаходилися над нартексом. В центрі храму висів світильник вражаючих розмірів. Мармуровий пол був прикрашений інкрустацією у вигляді хреста, в центрі якого існувала рельєфна сцена, що зображувала двоголового орла, оточеного квітами базиліка. В храмі було 24 вікна і 6 дверей. Звичайно, він був прикрашений великолепними фресками. Тут також зберігалися 12 російських ікон згідно з святами і святими кожного місяця.
Стара бібліотека згоріла дотла в тій ж пожежі 1891 року. При цьому були втрачені рукописні кодекси, які, на щастя, недавно до цього були скопійовані і каталогізовані. Нова бібліотека розташована в східному крилі.
Головною святинею монастиря є рука Марії Магдалини, яка зберігає до сьогодні температуру людського тіла — 36,6 градусів.
