Григорій Палама
Святитель Григорій Палама народився у 1296 р. у Константинополі, в роду впливового сановника при дворі Андроника ІІ Палеолога. Отримавши дуже гарну освіту, користуючись заступництвом самого імператора та маючи всі можливості для блискучого майбутнього, юнак віддав перевагу послуху на Святій Горі Афон замість мирських благ.
Народження і шлях до чернецтва
Підвизаючись у монастирі Ватопед під духовним наставництвом самого святого Нікодима Ватопедського, Григорій Палама прийняв чернецтво й удостоївся явлення самого апостола Іоанна Богослова.
Сестри й мати Григорія також прийняли постриг (батько помер ще в отроцтві подвижника). Після смерті духовника він більше трьох років провів у Лаврі; потім, тяжіючи до більш усамітненого молитовного житія, поступив на послух до пустелі Глосія. Тут його духовним отцем став монах Григорій Дриміс. Він допоміг святителеві осягнути науку розумного діяння, яка потребує мовчання й усамітнення. Саме вона в дослідному застосуванні отримала згодом назву ісихазму. А ченці стали називатися ісихастами.
Священство
Під час нашестя турків Григорій з братами вирушив до Салоників, де отримав висвячення в сан священика. При цьому Палама не залишив подвижництво — п'ять днів на тиждень він проводив в усамітненні й молитві, а дні, що залишалися, — з паствою.
Одного разу, побувавши у Верії та виявивши гарне місце для усамітнення, святитель зібрав тут малу братію самітників-ісихастів, з якими провів близько п'яти років.
Далі шлях святого знову привів його на Афон — до скиту святого Савви, неподалік від Лаври. Саме на цьому етапі святитель серйозно зайнявся богословськими працями, яким присвятив себе та якими займався аж до останніх днів свого життя.
Суть вчення
Григорій Палама став основоположником ісихазму й апологетом всесвітнього православ'я. Для цього вченому-подвижнику довелося пройти низку серйозних життєвих випробувань.
Його противником став чернець-богослов Варлаам. Побувавши на Святій Горі та познайомившись із вченням ісихазму, він проголосив його єрессю та оманою, спираючись на догмат про неможливість осягнути Саму Сутність Бога.
На Соборі 1341 р., що пройшов у Константинополі, виникла палка суперечка двох богословів про природу Фаворського світла. Собор затвердив вчення Григорія про доступність сприйняття Божественного, що виявляє себе в енергіях, хоча й недоступне за Своєю Сутністю. Варлаама відлучили від церкви, оголосивши його єретиком.
Між тим суперечки прихильників Палами й Варлаама не вщухали. Монах Акіндин, учень останнього, й Патріарх Іоанн XIV продовжували дотримуватися думки єретика. На їхньому боці опинився і імператор Андроник III. Акіндин у своїх працях звинувачував Григорія Паламу й афонських монахів у церковних смутах. Патріарх піддав святителя анафемі, і той три роки був вимушений провести в ув'язненні.
На Влахернському Соборі у 1351 р. була остаточно поставлена крапка у догматичній суперечці й прийняте вчення Палами як істинно православне.
Канонизація
Григорій Палама помер у 1359 році.
На Константинопольському Соборі 1368 року він був прилучений до лику святих. Мощі святителя знаходяться у місті Салоніки.
