Історія та значення свята
Преображення Господа нашого стало справжньою зміною, перетворенням, що відбулося на очах Його вірних учнів. За деякий час до подій Голгофи (а саме, за 40 днів до неї), через вісім днів після сповідання апостолом Петром свого Вчителя Месією, Ісус з трьома найвідданішими й палкими учнями — апостолами Петром, Яковом та Іоанном — вирушили в Галілею на гору Фавор для того, щоб помолитися. Під час молитви Ісус Христос перетворився: Його обличчя просяяло, як сонце, а одяг засяяв неймовірно яскравим сліпучо-білим світлом. З Ним розмовляли двоє: пророки Мойсей та Ілля, що з'явилися в сяйві небесної слави.
Розмовляли про відхід Ісуса, що мав відбутися в Єрусалимі. Напередодні, незадовго до Свого останнього Великодня, Вчитель, передбачаючи прийдешні Страждання, став відкривати учням майбутні події, за якими відбудеться на третій день Воскресіння. Сказане ним безмірно засмутило апостолів. Тоді Ісус, бажаючи полегшити скорботу своїх вірних учнів, пообіцяв показати деяким з них славу, в яку зодягнеться Він після відходу Свого. Після шести днів, глибокої ночі, Спаситель з Яковом, Петром та Іоанном здійснили важке сходження, після якого втомлені учні заснули. Прокинувшись від дрімоти, вони були вражені яскравим світлом, що виходило від Спасителя. Так побачили вони втілення єднання людської природи й Божественної.
Поява під час молитви Ісуса й апостолів двох старозавітних пророків — Мойсея та Іллі — мала особливий сенс. Мойсей, який приніс людству 10 заповідей, та пророк-ревнитель Ілля розмовляли з Ісусом, як із Вчителем, довгоочікуваним Месією. Як оповідає Єфрем Сирин, гора стала символом церкви, оскільки Ісус поєднав у ній Новий та Старий Завіт, показавши, що Він є Засновник обох.
Палкий Петро під час бесіди Вчителя з пророками запропонував Йому побудувати три кущі — для Нього, Мойсея та Іллі, щоб не повертатися Йому туди, де чекають Його Страждання. Але Ісус показав йому, що не потребує цього. Явлення Божественної слави учням було свідченням Його готовності до хресного шляху та добровільних Страждань у Гефсиманському Саду та Єрусалимі. Під час його промови їх осінила хмара, з якої пролунав голос: "Цей є Син Мій Коханий, в Якому Моє Благовоління; Його слухайте". Почувши Голос Небесного Батька, апостоли в страху впали ниць, а піднявшись побачили одного лише Христа — пророки зникли разом з хмарою. Спускаючись з гори, Ісус попросив апостолів нікому не розповідати про побачене до тих пір, поки Він не воскресне на третій день, прийнявши страждання й смерть. Звісно, апостоли виконали заповідане їм, приховавши побачене на горі.
Преображення Господа відбулося, щоб показати апостолам, що страждання Його, що наближаються, будуть увінчані перемогою — Воскресінням. Він явив Себе Сином Божим, Владикою життя та смерті, Вседосконалим Богом та Досконалою Людиною, щоб вказати праведникам, як засяють вони в Царстві Слави, показати преображення єства.
Розмірковуючи про час святкування Преображення Господа Ісуса Христа, виникає питання: коли ж відбулася ця подія? Адже Євангеліє говорить, що сталося це напередодні хресних страждань Спасителя, а саме — за 40 днів до його розп'яття. Таким чином, цей день повинен припадати на лютий або березень, але тоді він припадав би на час Великого посту. Встановлюючи календарні дати деяких свят, Православна Церква керувалася ще й педагогічними цілями: деякі дати збігалися з язичницькими святкуваннями й були спрямовані на подолання місцевих традицій, що укорінилися. Наприклад, в Греції та Італії наприкінці літа закінчували збирати виноград та на честь цієї події влаштовували веселі святкування, присвячені хмільному богу Вакху. Для того, щоб замінити це свято, в цей час почали святкувати Преображення, поєднуючи з ним подячний молебень за дарування "плодів земних". Таким чином, склалася традиція, згідно з якою Преображення Господа Ісуса святкується за 40 днів до Воздвиження Хреста Господнього.
Народні традиції
Згідно з історичними даними, існує декілька версій щодо часу походження свята. Згідно з деякими свідченнями, у Візантії з 900 року воно святкувалося як Преображення Спасителя. Але існує й ще одна версія, яка підтверджує більш раннє походження свята. В IV столітті рівноапостольна Олена на горі Фавор побудувала храм на честь Преображення Господнього. Деякий час святкування було лише місцевим палестинським звичаєм, але вже з V століття поширилося повсюди на християнському Сході.
Місцеві особливості святкування в різних країнах відрізняються. Так, в Палестині християни намагаються хрестити та здійснювати перший постриг своїх дітей до цього дня. Постриження відбувається в день святкування, а хрещення — напередодні.
На Сході до цього дня збирають урожай злаків та винограду. Християни приносять їх до храму для благословення, а раніше жертвували частину для здійснення Таїнства Євхаристії. У нашій же традиції виноград заміщається яблуками, оскільки, на відміну від Середземномор'я, ягоди ще не встигають визріти до цього часу. Звідси й походить народна назва свята "Яблучний Спас".
Таким чином, на відміну від Сходу, при освяченні яблук читається молитва не "Над Гроном", а "Молитва про тих, хто приносить початки овочів", якою освячується сама людина, що приносить плоди.
