Святитель Нектарій Пентапольський, більш відомий як Нектарій Егінський, — один із найшанованіших святих у Греції. Його люблять і шанують не менше, ніж святителя Миколая Чудотворця чи святителя Спиридона Триміфунтського. Усе його життя стало яскравим прикладом глибокої віри, смирення, любові до Бога та безкорисливого служіння людям.
На долю святителя Нектарія випало безліч випробувань, скорбот і несправедливих звинувачень. Його звинувачували у хабарництві, інтригах і навіть у розпусті. Наклеп призвів до того, що святитель втратив своє становище і довгі роки жив у крайній нужді, часом не маючи найнеобхіднішого. І все ж пережиті несправедливості не озлобили його серця. Навпаки, святитель продовжував допомагати людям, втішати стражденних, підтримувати бідних і творити добрі справи з дивовижною щирістю та любов’ю.
Останні роки його земного життя також були позначені важкими стражданнями. Святитель Нектарій помирав від раку, відчуваючи найсильніші болі. Два останні місяці життя він провів в афінській лікарні.
Розповідають, що лікар, побачивши змученого хворобою дідуся в поношеній рясі, не міг повірити, що перед ним митрополит:
«Вперше бачу єпископа без панагії, золотого хреста, а головне — без грошей».
За переказами, медсестри помічали, що бинти, якими перев’язували тіло святителя, пахли миром. Після його смерті доглядальниця поклала сорочку владики Нектарія на край сусіднього ліжка, де лежав паралізований чоловік. Невдовзі той підвівся на ноги й відчув себе цілком здоровим. Казали також, що палата наповнилася надзвичайним ароматом, який зберігався ще довгий час.
З ім’ям святителя Нектарія пов’язаний і знаменитий піснеспів «Агні Парфене» — «Чиста Діва», присвячений Пресвятій Богородиці. Згідно з церковним переказом, святитель почув цей піснеспів під час молитви й записав його. Сьогодні «Агні Парфене» відоме далеко за межами Греції й стало одним із найулюбленіших православних піснеспівів на честь Божої Матері.
Житіє святого Нектарія
Святитель Нектарій Егінський, у миру Анастасіос Кефалас, народився 1 жовтня 1846 року в Сіліврії (Фракія) у благочестивій родині Дімоса та Марії Кефалас.
У чотирнадцять років він вирушив до Константинополя, де працював продавцем у крамниці свого родича. Увесь вільний час юнак присвячував читанню Святого Письма та духовної літератури, регулярно відвідував богослужіння. Пізніше він влаштувався на роботу в школу метохії Гробу Господнього, де також викладав у молодших класах.
У 1866 році, коли Анастасіосу було двадцять років, він отримав посаду вчителя в селі Літіо на острові Хіос. Там він провів сім років. Уже в ті роки його приваблювало усамітнене чернече життя. Анастасіос часто відвідував Свято-Отцівський монастир, де довго розмовляв про віру та духовне життя з настоятелем обителі старцем Пахомієм.
Згодом бажання присвятити себе Богу зміцнилося в ньому настільки, що 7 листопада 1876 року в Новому монастирі на острові Хіос він прийняв чернечий постриг з ім’ям Лазар.
15 січня 1877 року митрополит Хіосський Григорій висвятив його на диякона. Тоді ж майбутній святитель отримав ім’я, під яким його згодом впізнав весь православний світ — Нектарій.
Велику роль у його подальшій долі відіграв заможний і благочестивий мешканець Хіосу Іоанніс Хореміс. Завдяки його допомозі молодий чернець зміг продовжити освіту в Афінах. Однак під час випускних іспитів благодійник Нектарія помер.
Знайомі майбутнього святителя представили його Олександрійському патріарху Софронію, який високо оцінив здібності та характер молодого клірика і взяв на себе витрати на його подальше навчання. Нектарій вступив до богословської школи Афінського університету, яку закінчив у 1885 році.
Служіння в Олександрійській Церкві
У 1886 році Нектарій повернувся до Олександрії. 23 березня патріарх Софроній висвятив його на пресвітера. Невдовзі отець Нектарій став секретарем і проповідником Олександрійської патріархії.
Його служіння було настільки помітним, що вже 15 січня 1889 року в каїрському храмі Святителя Миколая відбулася його архієрейська хіротонія. Нектарій став митрополитом Пентапольським.
Однак стрімке сходження молодого й шанованого всіма архієрея викликало заздрість і невдоволення частини оточення патріарха. Недоброзичливці почали переконувати Софронія в тому, що митрополит Нектарій нібито прагне зайняти патріарший престол.
Наклеп досяг своєї мети. Незважаючи на відсутність доказів, Нектарія поступово усунули від управління митрополією і фактично змусили покинути Олександрійську Церкву. Так розпочався один із найважчих періодів його життя.
Повернення до Греції
Опинившись в Афінах, святитель спочатку мав намір відійти на Святу Гору Афон і присвятити себе чернечому життю. Однак багато церковних діячів переконували його залишитися в Греції, вважаючи, що тут його служіння принесе набагато більше користі людям.
Після смерті Олександрійського патріарха Софронія в 1899 році ім’я Нектарія знову згадували серед можливих кандидатів на патріарший престол, однак сам святитель не прагнув церковної влади. Незважаючи на пережиту несправедливість, він не озлобився і не намагався помститися своїм гонителям. Навпаки, усі наступні роки його життя стали часом діяльного служіння, проповіді, духовного наставництва та допомоги людям.
Монастир на Егіні
У 1904 році святитель Нектарій заснував на острові Егіна жіночий монастир Святої Трійці. З 1908 року він сам постійно мешкав у монастирі, присвячуючи весь свій час його облаштуванню, молитві та богословським працям.
Саме з Егіною ім’я святого виявилося особливо міцно пов’язаним. З усієї Греції до нього приїжджали люди — за порадою, розрадою та молитвою. Уже за життя Нектарія багато хто розповідав про надзвичайну допомогу, отриману завдяки його молитвам.
При цьому сам владика жив надзвичайно просто. Він брав участь у повсякденних монастирських справах, працював разом із сестрами обителі та намагався всіма силами допомагати нужденним.
Хвороба та спочинок
На початку 1919 року святитель тяжко захворів. У нього виявили рак. Не бажаючи турбувати своїх духовних дітей, він тривалий час приховував хворобу і, наскільки дозволяли сили, продовжував своє служіння.
До кінця вересня 1920 року біль став настільки сильним, що святитель уже майже не міг ходити. Його перевезли до Афін і помістили в лікарню, де він провів останні тижні свого земного життя.
Незадовго до півночі 8 листопада 1920 року святитель Нектарій мирно відійшов до Господа. Його поховали на Егіні, у заснованому ним монастирі Святої Трійці. Згідно з численними свідченнями, після смерті тіло святителя пахло, а поруч із його останками відбувалися надзвичайні події та зцілення.
20 квітня 1961 року рішенням Константинопольського Патріархату Нектарій Пентапольський був офіційно зарахований до лику святих Православної Церкви.
Сьогодні мощі святителя Нектарія Егінського зберігаються в заснованій ним обителі на Егіні, а сам він залишається одним із найулюбленіших і найшанованіших грецьких святих.
Чудеса святого Нектарія
Численні свідчення віруючих розповідають про чудесні зцілення та допомогу, отримані завдяки молитвам Нектарія Егінського. Люди звертаються до нього у хворобах, важких життєвих обставинах, скорботах і випробуваннях.
Особливо близьким є приклад святителя Нектарія для людини, яка переживає несправедливість або страждання. Усе життя він ніс свій хрест без нарікань, зберігаючи довіру до Бога та любов до людей.
За переказами, з’явившись після смерті однієї зі своїх духовних дочок, святитель сказав:
«Я присутній у світі своїми мощами… У мене палке бажання допомогти людям… Бо я бачу Христа… Він досі розп’ятий».
Життя святителя Нектарія нагадує нам про те, що святість розкривається не в земній славі чи благополуччі, а в здатності зберегти віру, любов і милосердя навіть серед найважчих випробувань.
Кілька років тому Господь через цього угодника дав свідчення всьому світу, що «хто вірує в Нього, той не помре навіки» (Ів. 11:26).
В одному з гірських селищ Егіни люди залишилися без священика. Вони зі сльозами благали єпископа надіслати їм отця хоча б на Великдень, але такої можливості не було. Яким же було здивування архієрея, коли після свята люди почали дякувати йому за священика, бо вони не знали, «де були під час служби — на Небі чи на землі».
У Греції священик — це державний службовець, а тому він повинен завжди залишати запис у журналі богослужінь, які проводить. Коли владика прочитав у записі журналу, що службу провів «Нектарій, митрополит Пентапольський», він впав на коліна і разом із народом почав дякувати Богові «дивному серед Своїх святих».
