Афанасій Афонський

Ім’я Афанасія Афонського назавжди пов’язано зі Святою Горою Афон. Він жив цілковитим чернецтвом й безкорисливістю. Святий Афанасій Афонський з неймовірною динамічністю й мудрістю присвятив себе піклуванню про Сад Богородиці, залишивши свій слід в історії Афона XX сторіччя.

Житіє Афанасія Афонського

Преподобний Афанасій Афонський народився в Трапезунді в 927 році. Точна дата його народження невідома, але є достовірні свідчення, що він був народжений в забезпеченій сім’ї. Його батько був з Антиохії в Сирії, а мати — з Колхіди в Понті. Ще до народження хлопчика помер його батько, а після його народження померла й мати. Він був хрещений та отримав ім’я Авраам. Піклування за хлопчиком взяла на себе його родичка-монахиня. Безперечно, такий опікун дуже вплинув на життя Авраама, який в майбутньому сам пішов цим шляхом. В дитинстві він виділявся своїм прагненням до освіти, а також своєю відданістю Богу.

Його дух, його покірність, багатство знань, його чесний характер зробили Афанасія Афонського значущим філософом й вчителем свого часу. Слава про нього швидко поширювалась та дійшла до імператорського палацу у Константинополі. Завдяки його обдарованості, учні й вчителі «спільним голосуванням» просили імператора обрати святого своїм вчителем. Таким чином, за пропозицією імператора він був удостоєний цієї чести.

Невдовзі Авраам довів свою значущість. Він здобув багато учнів та репутацію мудрого вчителя. З року в рік кількість учнів збільшувалася, але, оскільки життя святого Афанасія ототожнювалося з принципами християнства, його головним бажанням було присвятити себе Богу через чернецтво.

В той час його родич, генерал Зефіназер, взяв на себе командування флотом в Егейському морі, та Авраам відправився з ним у подорож. Коли флот підійшов до острова Лемнос, святий Афанасій здалеку побачив верхівку Афона, згодом він не раз згадував цю першу «зустріч». Повернувшись до столиці, Афанасій Афонський зустрівся зі святим Михаїлом Малеїним, засновником ряду монастирів на Кімінській горі. Саме святому Михаїлу Авраам вперше офіційно зізнався, що бажає почати усамітнене життя.

В Константинополі йому пощастило зустрітися з Нікіфором Фокою, який в майбутньому став імператором. Під час зустрічі був присутній й Михаїл ,який вважав, що Авраам був гідний вести більш мирне та аскетичне життя, щоб вдаватися до духовної боротьби й присвятити свої духовні дари на благо Православ’я. 

Так Авраам відправився на Кімінську гору, де був прийнятий настоятелем — преподобним Михаїлом; в тому ж місті він став монахом та взяв ім’я Афанасій. Після постригу Афанасій під керівництвом свого духовного вчителя, преподобного Михаїла Малеїна, віддався аскетичному життю доброчесних ченців. За чотири роки він підкорив всі «аскетичні держави», а також розвив в собі багато чеснот, щоб «очистити розум» та побачити «божественні теореми», як казали ті, хто мав відношення до його життя й становлення як монаха.

Названий «Варнава». Прибуття до Афону

Незважаючи на спокій, який царив у володіннях преподобного Михаїла, та, звісно ж, за його участю, доля Афанасія склалася інакше. Він покинув Кімінську гору й вперше відвідав Гору Афон.

Майже відразу після прибуття він об’їздив багато місць на афонському півострові й зустрів багато доброчесних монахів та аскетів. Афанасій був вражений тяжким аскетичним життям, суворими умовами й багатьма позбавленнями. Спочатку він поступив в служіння до одного простого самотнього старця, не розкриваючи, ким він був, біля монастиря Зигу.

Оскільки Афанасій хотів залишитися непоміченим, він не став розкривати своє справжнє ім’я, але розповів тим, хто його питав, що його звуть Варнава. Його бажанням було познайомитися з ченцями Гори Афон та перейти на вищу сходинку усамітненого життя — стати пустельником. Як він згадує в своєму «Типіконі» (Статуті), в той період влада Афону не дозволяла ченцю жити пустельником, якщо він прожив на Афоні менше двох чи трьох років. Це була свого роду перевірка для тих, хто хотів стати пустельником.

Афанасій, як пізніше казали ті, хто його знав, вважав своїм обов’язком не відкривати себе та підкорятися старцеві. Приховуючи свої знання, а також свої здібності, з поваги до свого старшого, котрий був майже неосвіченим, він мав можливість пізнати світ чернецтва й підкорення і в той же час навчитися тому, як він має «на практиці» проявляти свою відданість Богу.

Отже, поки Афанасія розглядали на Афоні в якості кандидата в подвижники, керуючий військами Сходу Нікіфор Фока безрезультатно розшукував його в різних монастирських центрах Середньої Азії. В якийсь момент він згадав, як це згадувалось в його біографії, що Афанасій розповідав йому про можливий від’їзд до Гори Афон. Отже, Нікіфор Фока написав префекту Салоників й попросив його відправитися на Гору Афон в пошуках Афанасія, описавши його особисті якості.

Префект відправився до Афону, зустрівся з Протом Стефаном й передав прохання. Стефан почав шукати Афанасія. Наближалося Різдво — старійшини Афону збиралися тричі на рік на Різдво, на Великдень й 15 серпня, в свято Успіння Пресвятої Богородиці. На зібраннях під головуванням Першого були присутні отці, які живуть аскетами на території Карієської Лаври.

Отже, на Різдво того ж року Афанасія врешті-решт впізнали. Всі афоніти від того часу знали, що Варнава був освіченим ченцем, але не здогадувалися, ким він був насправді, тому що він просив Прота зберегти його таємницю, або він покине Гору Афон. Прот виділив йому покинуту келію біля Карієса. Там Афанасій оселився зі студентом на ім’я Лукіцис та займався каліграфією. Він залишався там до 959 року.

Приблизно в 960 році брат Нікіфора Фоки — Лев Фока, командувач західних військ, прибув до Афону після своєї перемоги над скіфами, щоб подякувати Богові за свої успіхи на полях бою. Саме тоді він зустрів Афанасія, в результаті чого всі дізналися, ким насправді був Варнава, та якими були його відносини з сім’єю Фока. Той аскетизм, з яким Афанасій жив весь той час на Афоні, його особистість та його стосунки зі славною сім’єю імперії викликали фурор серед святогірців. Багато хто кинувся до нього, бажаючи залишитися з ним.

Афанасій, прагнучи уникнути метушні та скупчення народу, здійснив свій план, який був в нього від самого початку, після прибуття на Святу Гору — відступити вглиб Афона, щоб жити усамітнено й з миром. Таким чином, з благословення Прота й Кінота, пробувши два роки в Кар’єсі, він отримав вкрай важкодоступне й безлюдне місце під назвою Мелана. На цьому місці він і влаштував свою аскетичну хатину, як «ще одну лабораторію доброчесності», й віддався новій духовній боротьбі, присвяченій «дослідженням й божественним теоріям про Бога».

З саду Богородиці до Криту

В той час (приблизно 960 рік), після звільнення Криту від арабів, Нікіфор Фока очолив кампанію візантійської армії. Конфлікти були жорстокими й суперечливими. Візантійська армія страждала від холоду й нестачі їжі, на відміну від арабської армії.

Бажаючи підняти бойовий дух солдатів, Фока нагадав, що метою кампанії було звільнення християнських земель та населення. Крім того, араби чи сарацини, маючи Крит в якості бази, здійснювали набіги на все Егейське море, навіть на Гору Афон, звідки, крім добичі, вони брали в заручники ченців.

Прагнучи підняти бойовий дух армії, полководець вирішив розіслати листи до монастирів Середньої Азії та на Афон, прохаючи їх прислати декількох монахів для армії. Серед монахів він писав Афанасію й Проту Афона. Афоніти відповіли схвально. З благословення Прота й старійшин Афону Афанасій вирішив відправитися на Крит в супроводі монаха Феодота.

Зустріч двох чоловіків була зворушливою. Афанасія з великими почестями прийняв його духовний друг Нікіфор Фока. Місія й перебування на Криті увінчалися цілковитим успіхом.

Влаштувавши всі справи в Лаврі, Афанасій вирішив відправитися до столиці (Константинополю) на зустріч з тепер вже імператором Нікіфором Фокою. Зустріч була важливою й корисною, оскільки вона стала значущою віхою в історії Лаври та всього Афона.

Афанасій дуже гарно знав, що Нікіфор Фока з посадою, яку він займав, зможе допомогти Лаврі. Дійсно, завдяки намаганням святого Афанасія, імператор передав в дар три золоті булли (спеціальні імператорські укази) на користь Лаври. В своїй золотій буллі Фока вказав дуже важливий пункт: ніхто не мав права втручатися в справи Лаври, окрім імператора. Таким чином Лавра стала царсько-імперською обителлю.

Нікіфор, покровитель монастиря, благодійничав для нього протягом всього свого життя й володів ним, а після його смерті він перейшов до Афанасія, який був настоятелем обителі протягом всього свого життя. Фока своїм золотим указом забороняв передачу Лаври чужоземцеві, світському або церковному, або ж якомусь іншому монастирю. В той же час він щороку надавав Лаврі фінансові пільги, необхідні для її утримання. Таким чином, Лавра перетворилася на імператорський монастир зі всіма перевагами, що випливають.

В той же час, завдяки славі святого Афанасія та вражаючому розвитку Лаври, сюди почали спрямовуватися монахи з багатьох регіонів. Серед них були вихідці з Риму, Італії, Грузії, Вірменії тощо. Всі вони знайшли притулок в Лаврі, котра, окрім Протату, в той час (964-972) була єдиним важливим монастирським закладом на Афоні.

Цей безпрецедентний підйом Лаври викликав певну реакцію з боку багатьох афонських подвижників, пустельників та ченців монастирів. Головний протест полягав в тому, що при великій економічній активності, рясних фінансових пожертвуваннях тощо традиція усамітнення й характер аскетичного духу Афону були змінені.

Вбивство Нікіфора Фоки стало початком нової ери й принесло багато змін в звичайному перебігу життя на Святій Горі. Незгодні з Афанасієм визнали цей момент підходящим для припинення його курсу. Вони відправили делегацію до нового імператора з метою виказати своє незадоволення стосовно святого.

Новий курс

Новий імператор Іоанн Циміскіс (Цимісхій) (969-976) запросив святого Афанасія до Константинополю. Під час зустрічі імператор, знаючи про тісний зв’язок Афанасія з вбитим Нікіфором Фокою, не тільки не проявив до нього неприязні або ворожості, як очікували недоброзичливці, але показав дружелюбне своє ставлення. Це пом’якшило суперечності та призвело до примирення двох сторін.

Внаслідок цієї зустрічі до Гори Афон для остаточного рішення питання імператор відправив свого представника та випустив золоту буллу на користь Лаври, якою затверджував всі постанови свого попередника.

Після численних дискусій святогорцями було складено проект тексту, який був схвалений всіма настоятелями та підписаний Протом. Цей текст, звісний як «Тіпікон» Циміски, також називають «Трагос», тому що його було написано «на козлячій шкірі» (пергаменті). «Трагос» з моменту створення залишається у сховищі Священного Кіноту. Після його ствердження Афанасій Афонський безперервно займався справами Лаври та своїми духовними обов’язками. Його особливо турбували адміністративна організація монастиря, належне керування фінансами, порядок роботи та різноманітні інші особисті питання повсякденного життя обителі.

Статут Афанасія Афонського

Статут, складений святим Афанасієм, можна розділити на три частини:

• Пункти, які стосуються адміністративних питань, таких як вибори ігумена, обов’язки, повноваження, послух, успадкування, обов’язки видатних братів тощо;
• Короткий текст про спосіб обрання настоятеля, призначення уповноважених тощо;
• Літургічна частина, яка описує здійснення служб протягом церковного року.

Афанасій був визнаний лідером Реформації та патріархом афонського чернецтва. Його внесок у встановлення й визнання статусу афонської держави отримав широке визнання.

Святий Афанасій Афонський помер приблизно у 1000 р.н.е. Афанасій Афонський був визнаний святим, його пам’ять відзначається 18 липня (5 липня за старим календарем).

Дива святого Афанасія Афонського

Одного разу на Афоні стався такий дивний випадок. Чернець з таким же ім’ям, як і у святого — Афанасій — комірник, ще на самому початку свого усамітненого життя, перебуваючи в келії Милопотам, захворів водянкою. Побачивши його стан, преподобний запропонував йому відправитися до Лаври, щоб лікуватися у лікаря монастиря. Коли він приїхав туди, лікарі, які його обстежували, не вірили, що він зможе вилікуватися. Тоді отець пожалів його через його стан та, доторкнувшись до його живота, сказав: «Тобі немає шкоди». Одразу ж після промовляння цих слів чернець зцілився.

Поява Діви Марії. Джерело Афанасія Афонського

В 963 році в імперії стався голод, через який на Афоні не вистачало їжі. Через те, що почалось будівництво Лаври й вичерпалися запаси матеріалів та їжі, святий Афанасій вирішив відправитися до Кар’єсу, щоб порадитися з Протом та старійшинами. По дорозі до Кар’єсу, на значній відстані від монастиря, він зустрів дуже скромну й красиву жінку. Це видовище його стурбувало.

Неочікувана гостя спитала Афанасія: «Звідки ти, Афанасій, та куди йдеш?» Здивований святий відповів: «Хто ти, що говориш зі мною та знаєш моє ім’я?» «Я — Мати Господа й твій захисник», — відповіла вона й продовжувала: «Але ти не відповів мені, чому ти пішов з Лаври та куди ти йдеш?» Тоді преподобний відповів: «Я не повірю, що ти Благословенна, якщо не побачу ніякого знаку». «Ти правий, Афанасій. Упевнись же», — відповіла Вона. «Вдар це каміння хрест-навхрест своїм жезлом, призиваючи до Святої Трійці, й ти одразу побачиш рясний й невичерпний струмінь води».

Переконаний, святий Афанасій Афонський вдарив каміння перед собою, й в той момент хлинула вода. З того часу це місце називають святим джерелом Афанасія Афонського.

В чому допомагає преподобний Афанасій Афонський

Преподобному Афанасію Афонському моляться про зцілення тяжкохворих. Святого можна просити про напоумлення невіруючих, про повернення до лона православної церкви заблукалих душ, які попали під вплив сект.

Святий Афанасій Афонський допомагає визначити долю тяжкохворих. Молитва Афанасію Афонському возноситься про швидке одужання або ж про швидке визначення долі.