Святкування Всесвітнього дня сім'ї було проголошено в 1993 році згідно з резолюцією Генеральної Асамблеї ООН. З того часу воно відзначається щорічно 15 травня цілим рядом країн. Коли, як не в цей день, слід замислитися про розуміння сімейних стосунків, їхнє місце в сучасному суспільстві, й, звісно, про значення сім'ї в нашому житті?
Сім'я у православ'ї
В той час, коли визначення сім'ї змінюється з плином часу, церква стверджує його через житія наших святих, наші перекази й традиції.
Згідно з православною традицією, сім’я має сакральний статус. Це не просто соціальне явище; сім'я сприяє добробуту людства в цілому, але також розвиткові духовності кожної людини зокрема. З одного боку, сім'я заснована на любові й гармонійному співіснуванні всіх її членів, а з іншого — на визнанні за кожним з них права на індивідуальність.
Сім'я функціонує як єдиний організм, який процвітає в обстановці миру та гармонії. Одночасно вона признає індивідуальність кожної людини, автономію та особистий простір своїх членів. Любов, яка їх об’єднує, необхідна також як і повага, яка зберігає їхній особистий простір.
Згідно з патрістичною моделлю сім'ї, любові й уподобання, треба не добиватися й не вимагати від інших, але безкорисливо пропонувати. Кажучи словами святого Порфірія,
«Сьогодні люди просять, щоб їх кохали, й тому терплять невдачу. Найправильніше — не цікавитися тим, чи люблять вас, а самому любити Христа й людей. Це єдиний спосіб наповнити душу»
Подружні стосунки
Шлюбні узи й міцний зв'язок батьків з дітьми — ось основа та стрижень будь-якої сім'ї. Любов і взаємна повага між подружжям служать прикладом для наслідування дітям і забезпечують гармонійний стан, завдяки якому зберігається та процвітає сім'я.
Однак це не просто необхідна практична вимога. Любов подружжя ніби утворює "захисний кокон" — якусь дивовижну якість, що робить сім'ю невразливою для зовнішніх загроз. Патрістичне богослов'я надає великого значення подружній любові й взаєморозумінню. Стверджується навіть, що любов ця більш фундаментальна, ніж любов батьків до дітей. Як каже святитель Іоанн Златоуст,
«Кажи їй слова любові: я ціную твою любов понад усе, та ніщо не буде для мене так гірко й боляче, як наша ворожнеча одне з одним. Навіть якщо я втрачу все, будь-які негаразди будуть терпимі, якщо ти будеш вірною мені»
Відданість подружжя та любов, яка їх підтримує, складають духовний фон сім'ї, в якій діти ростуть та «розквітають», будучи не метою, але плодами шлюбу.
В якомусь сенсі сім'я — це друга церква, оскільки серед її членів перебуває сам Христос. За словами святителя Іоанна Златоуста,
«Де чоловік, і дружина, і діти, і єдність, і дружба, і узи чесноти з'єднані разом, там і Христос посеред них»
Наші діти
Діти — це плоди подружніх відносин, любові й прихильності батьків. В них є глибока потреба в захисті й заступництві з боку батьків, але в той же час вони потребують і автономії, поступової емансипації та формування власної незалежної особистості.
Шлях до дорослого життя — нелегка праця. Святі отці підкреслюють, що саме по собі дітонародження не таке складне, як виховання та освіта дітей. У спробах розкрити свою індивідуальність та врівноважити поведінку, коливання дитини між любов'ю та гнівом можуть бути дуже сильні.
Найчастіше батьки повинні витримувати необхідну дистанцію, даючи дітям достатньо простору, виявляючи довіру до Бога і Його Божественного провидіння. Адже ще апостол Павло заповідав не тільки дітям шанувати своїх батьків та коритися їм у Господі, а й батькам не дратувати своїх дітей, але виховувати їх у вченні і повчанні Господньому. (Єф. 6:1-4).
