Патріарх
Святитель Прокл народився наприкінці IV століття. Він був учнем святителя Іоанна Златоуста, який висвятив його спочатку в сан диякона, а потім у сан пресвітера. Від свого вчителя Прокл перейняв глибоке знання Святого Письма, навчився досконало викладати свої думки. У дивному баченні він мав честь протягом кількох ночей спостерігати, як святий апостол Павло таємно диктував на праве вухо святителю Іоанну його палкі проповіді.
Після вигнання і смерті святителя Іоанна Златоуста отець Прокл був висвячений на єпископа міста Кізіка, але не був прийнятий тамтешніми кліриками, які впали в несторіанську єресь. Йому довелося повернутися до Константинополя. Після смерті патріарха святий Прокл був обраний патріархом Константинопольським і доблесно пас стадо Христове до кінця свого життя. Він переконав імператора Феодосія перенести мощі святого Іоанна Златоуста з Коман до Царгорода.
За часів патріархату святого Прокла у Візантійській імперії стався великий руйнівний землетрус, що тривав шість місяців. Одного разу імператор Феодосій та імператриця Пульхерія разом із патріархом та всіма мешканцями, вийшовши з міста, що руйнувалося, ревно благали Господа про милосердя. Раптово одна дитина невидимою силою була піднята на небо і через годину повернута неушкодженою. Вона розповіла, що чула ангелів, які співали на небі пісню: «Святий Боже, Святий Міцний, Святий Безсмертний».
Весь народ одразу почав повторювати цей спів, додавши до нього благання «помилуй нас» — і землетрус припинився. Хлопчик же одразу віддав дух свій Богу і з честю був похований у храмі святої Ірини.
Святий Прокл керував Церквою в сані патріарха більше 20 років, був шанований і любимий. У похилому віці він з миром відійшов до Господа († 446–447).
