Преподобний Прохор народився у Смоленську і прийняв постриг у Києво-Печерському монастирі від ігумена Іоанна (1089–1103). Святий здійснив великий подвиг стриманості. Замість хліба він вживав лободу, за що отримав прізвисько «лободник». При цьому його ніколи не бачили сумним.
Коли на Руській землі настав голод, Прохор став ще старанніше збирати лободу і готувати з неї свій «хліб». Дехто пішов за його прикладом, але не міг їсти цю їжу через гіркоту. Прохор же роздавав свій хліб з лободи нужденним, і смак його був кращим за пшеничний. Цей хліб був смачним лише тоді, коли його брали з благословення Прохора. Відтоді чутка про Прохора рознеслася всюди.
А коли в Києві закінчилася сіль і народ дуже страждав, преподобний, зібравши попіл з усіх келій, почав роздавати його нужденним, і завдяки його молитвам попіл перетворювався на чисту сіль. За підбурюванням торговців сіллю, які розраховували на наживу, князь Святополк Ізяславич відібрав у Прохора його «запаси». Їх принесли до княжого двору. І тоді всі переконалися, що це звичайна зола. Через три дні Святополк наказав її викинути, але преподобний благословив людей брати з купи, і зола знову виявилася сіллю.
Після цього випадку князь став ревним молитовником. Він помирився з ігуменом Печерського монастиря і дуже шанував преподобного Прохора. Коли ж наблизилася година смерті святого, князь поспішив до нього, залишивши дружину, хоча йшла війна. Він отримав благословення преподобного і власноруч відніс тіло святого до печери. Повернувшись, Святополк легко здобув перемогу над половцями, які втекли і кинули свій обоз.
Преподобний Прохор відійшов до Господа в 1107 році. Його поховали в Ближніх печерах.
Дні пам'яті: 23 лютого (10 лютого за старим стилем), у Соборі Смоленських святих, у Соборі Києво-Печерських преподобних, у Ближніх печерах та у Соборі всіх преподобних Києво-Печерських отців
