Преподобний Пафнутій був глибоко віруючим, благочестивим християнином. Його дружина померла рано, і Пафнутій сам виховував свою єдину дитину — преп. Євфросинію.
Коли Євфросинії виповнилося 18 років, преподобний Пафнутій хотів видати дочку заміж. Він вирушив до монастиря до свого наставника, щоб отримати благословення на майбутнє одруження дочки. Ігумен поговорив із дівчиною й дав їй своє благословення, але свята Євфросинія прагнула чернечого життя.
Прийнявши таємно постриг від ченця-мандрівника, вона покинула рідний дім і вирішила вступити до монастиря, щоб провести життя в усамітненні та молитві. Однак, побоюючись, що в жіночому монастирі її викриє батько, вона, назвавши себе євнухом Ізмарагдом, прийшла до того самого чоловічого монастиря, який з дитинства відвідувала разом із батьком. Ченці не впізнали переодягнену в чоловіче вбрання Євфросинію і прийняли її до своєї обителі. У відокремленій келії, присвятивши себе праці, посту та молитві, свята Євфросинія провела 38 років і досягла високої духовної досконалості. Її батько сумував за втратою улюбленої доньки й не раз, за порадою наставника, розмовляв із ченцем Ізмарагдом, відкриваючи йому свій смуток, і знаходив у нього духовну розраду.
Перед смертю преподобна Євфросинія відкрила засмученому отцю свою таємницю і просила, щоб ніхто, крім нього, не готував до поховання її тіла. Поховавши дочку, преподобний Пафнутій роздав усе своє майно жебракам і монастирю (а він був знатним і багатим) та прийняв чернецтво. Десять років, аж до своєї смерті, він жив у келії своєї дочки.
