Пресвітер
Священномученик Петро Васильович Соколов народився 1873 року в селі Мотома Череповецького повіту Новгородської губернії в родині спадкового священика. Здобувши духовну освіту в Білозерському училищі та Новгородській духовній семінарії, він розпочав свій пастирський шлях як псаломщик у військовому соборі Двінської фортеці, а потім перевівся до Москви для душпастирської опіки військовослужбовців. У 1896 році його висвятили у сан диякона, а згодом він прийняв пресвітерський сан і віддано служив у парафіях Московської єпархії, зокрема довгі роки був благочинним Клинського округу, і за своє ревне служіння був удостоєний високої церковної нагороди — права носити митру.
В епоху жорстоких гонінь на віру протоієрей Петро залишався міцним стовпом для своєї пастви, наставляючи людей на праведний шлях і розділяючи з ними всі тяготи воєнного та революційного часу. Напередодні масового сталінського терору літній пастир служив в одному з підмосковних храмів, продовжуючи відправляти богослужіння всупереч постійним погрозам з боку безбожної влади. На початку лютого 1938 року співробітники НКВС заарештували отця Петра за сфабрикованим звинуваченням у веденні контрреволюційної діяльності та антирадянській агітації на основі неправдивих свідчень, заздалегідь підготовлених слідчими.
Під час допитів у в’язниці священнослужитель проявив виняткову мужність, безкомпромісність і вірність Христу, категорично відмовившись визнати себе винним у сфабрикованому проти нього політичному наклепі та нікого не зрадивши. Особлива трійка при НКВС у Московській області винесла пресвітеру смертний вирок за віру, і 17 лютого 1938 року протоієрей Петро Соколов був розстріляний на Бутовському полігоні під Москвою. Його поховали в безіменній загальній могилі, а згодом зарахували до лику святих новомучеників, і день його пам’яті відзначають щороку 17 лютого.
