Мученики
Павло Олександрович Дернов народився 12 січня (за старим стилем) 1870 року в селі Піштань Яранського повіту Вятської губернії в родині священика місцевої церкви. У віці 24 років успішно закінчив Казанську духовну академію зі ступенем кандидата богослов’я.
У 1894 році Павло Дернов був висвячений у сан ієрея та призначений на посаду настоятеля Різдвяно- -Богородицької церкви міста Єлабуги, яка розташовувалася при жіночій міській гімназії. Тут минули всі роки служіння отця Павла Дернова. Пастир прагнув виховувати у довірених йому навчальних закладах (жіноча прогімназія та реальне училище) принципи християнської моралі.
Сини протоієрея Павла Дернова народилися в Єлабузі. Борис Дернов з’явився на світ 17 травня 1897 року. Закінчив 6 класів Єлабузького реального училища. Після закінчення додаткового класу вступив до Петербурзького інституту шляхів сполучення. Григорій Дернов народився 23 січня 1899 року. Він також закінчив Єлабужське реальне училище, додатковий клас і вступив до Петроградського технологічного інституту. Семен Дернов народився 1 лютого 1901 року і встиг здобути освіту лише в Єлабузькому реальному училищі.
У 1918 році, після захоплення Єлабуги каральним загоном Є. Колчина, у місті розпочався терор. Після яскравих проповідей, зачитування в храмі послання Патріарха Тихона та викриття осквернителів храму протоієрей Павло Дернов був представлений кара лями як головний організатор повстання в Єлабузі. У його будинку 12 лютого 1918 року (за старим стилем) розпочався обшук. Отця Павла заарештували. П’яні солдати відвели його на лід річки Тойми й розстріляли в ніч з 13 на 14 лютого.
Наступного ранку, 14 лютого (27 лютого за новим стилем), коли звістка про смерть протоієрея Павла Дернова ще не дійшла до його родини, троє його синів вирушили на пошуки батька і були заарештовані солдатами. Очевидці свідчили, що дорогою до місця страти вони на повний голос сповідували православну віру. Брати Дернови були виведені під міську дамбу і там розстріляні з рушниць розривними кулями, причому кати безладно стріляли в молодих людей, а потім добивали їх багнетами.
