Святі мученики, сім братів — Орентій, Фарнакій, Ерос, Фірмос, Фірмін, Киріак і Лонгін — були римськими воїнами. За часів правління Максиміана (284–305) на греків напали скіфи. На поєдинок зі скіфським вождем Марофом, який відзначався надзвичайною фізичною силою, було наказано вийти святому Орентію, також сильному й хороброму воїну. Орентій був християнином, так само як і шість його братів, які також служили в імператорських військах. Закликаючи на допомогу Господа, святий Орентій переміг Марофа і таким чином зупинив навалу скіфів.
Імператор вирішив принести за цю перемогу жертву язичницьким божествам і запросив до участі також переможця – святого Орентія. Святий відмовився, оголосив себе християнином і сказав, що переміг ворога силою Істинного Бога Господа Ісуса Христа. Ні обіцянки почестей і багатства, ні погрози не змогли схилити святого до зречення від Христа. Жорстокий і невдячний імператор наказав заслати святого та шістьох його братів — святих Фарнакія, Ероса, Фірмоса, Фірміна, Киріака та Лонгіна на Кавказ. Під час подорожі всі сім братів померли. Першим помер святий Ерос — 22 червня в Паремволі: за ним мученицьки помер святий Орентій: його кинули в море, прив’язавши йому камінь на шию. Архангел Господній Рафаїл виніс його на сушу з води в Різі, на південному березі Чорного моря, де святий мученик і помер: святий Фарнакій помер 3 липня в Корділі; святі Фірмос і Фірмін — 7 липня в Аспарі, на східному березі Чорного моря, святий Кіріак — у Зіганії 14 липня, а святий Лонгін помер на кораблі 28 липня. Через бурю корабель було винесено на берег у Піттінді (Піцунді), де тіло святого мученика було поховане.
