І перший, і другий були учнями відомого відлюдника преподобного Олександра Свірського. Їх називають Важеозерськими тому, що вони започаткували пустельне життя у Важеозері.
Преподобний Геннадій був сином заможних батьків. Роздавши, згідно з заповітом Спасителя, свій маєток жебракам, він вирушив до преподобного Олександра Свірського. Преподобний Олександр, хоча й не хотів приймати до себе Геннадія, але мусив поступитися його наполегливим благанням. Проживши деякий час у обителі преподобного, Геннадій вирішив знайти для себе цілком відокремлене місце.
Таким місцем було обрано Важеозеро. Тут він і провів решту свого життя аж до самої смерті — 8 січня близько 1516 року. У той час, як преподобний Геннадій вів суворо усамітнене життя, преподобний Никифор, навпаки, був прихильником спільножительного уставу. Він прийшов до преподобного Олександра, вже будучи ченцем. Під керівництвом преподобного Никифора прожив близько 7 років. Між іншим, він зустрівся, за порадою свого авви, з преподобним Кирилом Новоєзерським і 8 днів пробув у нього, насолоджуючись його духовними бесідами. Потім, за порадою знову-таки свого вчителя, преподобний Никифор ходив до Києва, щоб вклонитися Печерським Божим угодникам.
Повернувшись із цієї благочестивої подорожі, Никифор оселився у Важеозері й тут, на місці подвигів преподобного Геннадія, за 12 верст від Свірського монастиря заснував одного з кількох ченців, які прийшли до нього, — Задненікіфоровську пустинь. Преподобний Никифор помер 9 лютого 1557 року.
