Старець Софрній у своїй книзі «Святий Силуан Афонський» розказує про те, як юний послушник Симеон, у подальшому монах Силуан, невтомно молився Богові та просив про відпущення гріхів. Одного разу, після старанної молитви він направився на вечірню службу у каплицю Святого Пророка Іллі, на млині монастирю. Там, здійснивши молитву: «Господи Ісусе, помилуй мене грішного», йому було видіння. Праворуч від царських воріт, у місці, де була розташована ікона Христа, він побачив самого Ісуса в оточенні божественного світла. Його душа наповнилась невиразною благістю. Це було одкровення про прощення усіх гріхів внаслідок великої віри, смирення та невтомної молитви.
На іконі Христос зображений увесь зріст, анфас, ідучи хмаринками. Своєю правою рукою Він благословляє, а у лівій руці тримає відкрите Євангеліє з текстом старослов’янською мовою: «Тоді Ісус сказав учням Своїм: якщо хто хоче йти за мною, зречись себе, і візьми хрест свій, і йди за Мною, бо хто хоче душу сою зберегти, той загубить її, а хто загубить душу свою заради Мене, той знайде її» (Мф 16 24-25).
Христос одягнений у хітон кольору охри та іматій темно-зеленого кольору. На Його німбі червоними літерами читається напис «Сущий»; з обох сторін від голови – «Ісус Христос». За своїми стилістичними особливостями ікона датується XIX століттям.
