У Печерському монастирі збереглася традиція про Зафарію, монаха Печерського. Під час ігуменства блаженного Нікона двоє київських чоловіків, Сергій і Іоан, побачили чудотворну ікону Пресвятої Богородиці, від якої виходило велике світло, і вирішили утворити духовне братство. Перед смертю Іоан заповів Сергію своєму синові Зафарії тисячу гривень срібла та сто гривень золота, щоб той отримав спадщину після досягнення повноліття. Коли Зафарії виповнилося п’ятнадцять років, він попросив Сергія про спадщину, але той відповів, що Іоан роздав усе майно бідним. Зафарія наполягав на отриманні хоча б частини, і Сергій, клявшись у церкві, заявив, що нічого не брав. Однак Пресвята Богородиця покарала його за ложну клятву, і Сергій не зміг наблизитися до ікони. У страху він почав закликати преподобних Антонія і Феодосія, просячи про допомогу. Незабаром були знайдені запечатані ящики з двома тисячами гривень срібла та двісті гривень золота. Зафарія віддав гроші ігумену Іоанну і прийняв монашество, померши в Печерському монастирі. Після постригу він вирішив не їсти нічого, крім трав, і був страшний для демонів, які боялися навіть його імені. Він часто бачив Ангелів і удостоївся вічного життя на небі. Його пам’ять відзначається 24 березня.
