Святий Владислав народився у благочестивій і царській родині, яка була справжнім осередком святості. Він був середнім сином святого короля Стефана Першокоронованого та онуком преподобного Симеона Мироточивого, засновника великого роду. З юних років вихований у страху Божому, Владислав у всьому шукав поради свого духовного наставника та дядька — святителя Сави, першого архієпископа Сербського. Ще до сходження на престол, керуючи виділеною йому областю, князь проявив творчий дух і заснував у мальовничому місці чудову обитель Мілешева на честь Вознесіння Господнього, яка стала справою всього його життя.
У 1234 році, після того як його старший брат Радослав через заворушення залишив правління, Владислав за волею дворянства та з благословення святителя Сави був коронований на Сербське царство. Прийнявши корону, благовірний правитель показав приклад істинно християнського правління. Він не прагнув земної слави, а на монетах своєї епохи наказував карбувати напис: «Раб Христа Владислав». Король відрізнявся рідкісною добротою та милосердям: двері його покоїв завжди були відкриті для жебраків, сиріт, хворих і мандрівників, яких він щедро нагороджував із царської скарбниці.
Головним духовним подвигом благовірного короля стало перенесення святих мощей його дядька, архієпископа Сави. Святитель відійшов у вічність далеко від батьківщини, у болгарському місті Тирново. Серце Владислава розривалося від того, що покровитель Сербії похований на чужій землі. Король особисто вирушив до свого тестя, болгарського царя Асеня, і зі сльозами на очах, з глибоким смиренням благав віддати святиню. Побачивши непохитну віру та благочестя сербського правителя, болгарський цар поступився. У 1237 році Владислав з великим торжеством переніс нетлінні мощі святителя Сави до збудованого ним монастиря Мілешева, який відтоді став духовним серцем усієї сербської землі.
У 1243 році, після навали татарських орд на Балкани та внутрішніх змін у державі, Владислав лагідно, без міжусобної боротьби, поступився престолом своєму молодшому братові Урошу, показавши приклад істинного нестяжання та миролюбності. Решту років життя святий провів у самоті, дотримуючись посту, молитви та справ милосердя. Він мирно відійшов до Господа у другій половині XIII століття і був похований у своїй улюбленій Мілешевській обителі. Біля труни благовірного короля відбувалося багато чудес, і незабаром він був прославлений Богом у лику святих.
