Преподобний Онісим Печерський жив у XII або XIII столітті й виконував чернечі обов’язки в Києво-Печерському монастирі. Детальних історичних відомостей про його походження та ранні роки життя до вступу до обителі не збереглося, оскільки його ім’я не згадується в найдавніших лаврських літописах. Однак у монастирській пам’яті він назавжди залишився як великий молитовник і суворий захисник відлюдницького подвигу.
Прагнучи повного зречення від світу заради безперервного спілкування з Богом, преподобний Онісим обрав один із найсуворіших шляхів християнського подвижництва — затворництво. Він повністю ізолював себе від спілкування з людьми, усамітнившись у темних і тісних підземних коридорах Ближніх печер, які також називаються Антонієвими. Свої дні й ночі преподобний проводив у найсуворішому пості, бдінні та слізній покаянній молитві, ведучи невидиму духовну боротьбу з гріховними помислами та спокусами.
Досягнувши глибокої духовної чистоти та святості, пустельник мирно відійшов до Господа і був похований у тих самих печерах, де здійснював свої таємні земні подвиги. Ім’я святого було вперше офіційно зафіксовано на історичних картах Ближніх печер у XVII столітті, а його нетлінні мощі й донині відкрито спочивають у лаврських підземеллях. Особиста пам’ять преподобного Онісима відзначається Церквою двічі на рік — 3 серпня та 17 жовтня, а також у дні загальних святкувань Собору Києво-Печерських святих.
