Благовірний князь Іоанн Нягоє (російською — Нягу, Негой) Крайовеску, Басараб, народився близько 1459 року. Його батьком був Пирву Крайовеску, великий ворник при валашському господарському дворі. З дитинства виховувався у благочесті. Згодом він був близьким до валашського митрополита, колишнього Константинопольського патріарха святителя Ніфонта, який став його духовним наставником.
У 1512 році бояри з роду Крайовеску прогнали господаря Влада Молодого і посадили на його місце Нягоє. Це був перший випадок, коли володарем Валахії став не нащадок Басараба-Засновника. Щоб легітимізувати своє перебування на троні, Нягоє взяв друге ім’я Басараб і оголосив себе сином Басараба Цепелюша.
Нягоє вдалося досягти певної стабільності, підвищити добробут країни та її престиж серед сусідніх держав. Він продовжив діяльність Раду Великого щодо перебудови державних, адміністративних, податкових та судових установ, підтримуючи торгівлю та захищаючи інтереси валашських купців.
Відновив традиції ктиторства пана у найважливіших монастирях країни. Був щедрим жертводавцем на будівництво храмів. Найвідомішим із його ктиторій був собор монастиря Куртя-де-Арджеш. Урочистості з нагоди його освячення у 1517 році, на яких були присутні численні православні ієрархи на чолі з Константинопольським патріархом, мали на меті продемонструвати збереження спадкоємності Східного Риму. У той час відбулася перша відома офіційна канонізація святого в Румунії — святителя Ніфонта, духовного наставника володаря. Нягоє Басараб збудував також кафедральний собор у Тирговішті та щедро обдаровував православні монастирі Сходу. Особливою його увагою користувався Афонський Діонісіївський монастир, до якого 1517 року були повернуті мощі святителя Ніфонта. У розписах церков господар зображувався в одежі з парчі з вишитим двоголовим орлом, що також символізувало продовження ромейської традиції. У роки його правління у Валахії з’явилася офіційна історіографія.
Підтримував тісні зв’язки з Сербією, Молдавією та Трансільванією, підтримував трансільванських румунів і зберігав добрі стосунки з саксами в Сібіу та Брашові. За його правління також було встановлено дипломатичні відносини з Польщею, Венецією, Священною Римською імперією та Папською областю. Дружні стосунки з Людовиком II Ягеллоном дозволяли Нягоє захищати інтереси Валахії перед Портою. Хоча за деякими даними господар мав намір взяти участь в антиосманському хрестовому поході, за років його правління Валахії вдалося зберігати мир із сусідами.
Завдяки врівноваженій і мудрій політиці Нягоє зумів значно зміцнити внутрішнє становище в князівстві та посилити господарську владу.
Був одружений з Міліцею Бранковіч. Відомі його діти — сини Феодосій (спадкоємець), Іоанн (помер за життя господаря) і Петро (помер за життя господаря); дочки Стана, Ангеліна та Руксандра.
Залишив відомий наказ синові Феодосію — «Слова повчальні» — перший значний твір румунської літератури, цінний пам’ятник педагогічної та філософської думки, моральної та духовної культури. Написані церковнослов’янською мовою, «Слова» відомі також у ранніх перекладах на румунську та грецьку мови.
Скончался 15 сентября 1521 года.
Канонизирован Румынской Православной Церковью согласно синодальному решению от 8–9 июля 2008 года. Торжественное прославление последовало в Бухаресте 26 октября того же года. 7 марта 2018 года синодальным решением имя Нягу Басарабского было включено в месяцеслов Русской Православной Церкви.
