Пресвітер
Священномученик Микола Дмитрович Нікольський народився 1882 року в селі Дерменіно Пошехонського повіту Ярославської губернії в родині священика. Закінчивши Ярославську духовну семінарію, він одружився, і оскільки у нього з дружиною не було власних дітей, вони взяли на виховання прийомну дочку. У 1906 році Микола Дмитрович був висвячений у сан ієрея і почав ревно служити в сільських храмах Пошехонського та Первомайського районів, заслуживши щиру повагу та любов своїх парафіян за смиренність і чуйність.
Після революційних подій, у 1918 році, отця Миколу перевели до села Микільське-на-Ухтомі, де незабаром відбулося селянське повстання проти примусової мобілізації до Червоної армії. Хоча священик не мав стосунку до бунту, радянська влада згодом неодноразово звинувачувала його в участі в цьому виступі. Через ці звинувачення та підозри в антирадянській агітації його заарештовували в 1930 і 1931 роках, але обидва рази звільняли з-під варти через відсутність доказів.
У розпал масового терору 1937 року отця Миколу заарештували втретє за тими самими сфабрикованими підозрами. Незважаючи на тиск слідства, літній пастир проявив твердість віри та мужність, не визнавши наклепу, спрямованого проти нього. Особлива трійка при НКВС засудила пресвітера до розстрілу, і 6 листопада 1937 року священик Миколай Нікольський прийняв мученицьку смерть. Пам’ять святого вшановується щороку в день його загибелі, шостого листопада.
