Благовірний князь Микола Святеша з юності усвідомив непостійність земного владарювання і залишив світську славу заради небесного царства, прийнявши монаші обіти в Печерському монастирі в 1107 році. Він засяяв святістю, проявляючи старанність у послуху, працюючи на братію в кухні та охороняючи монастирські ворота. Після трьох років послуху він прийняв подвиг безмовності, влаштувавши сад біля своєї келії і постійно трудячись, не відмовляючись від посту і молитви.
Микола Святеша, незважаючи на поради лікаря Петра, продовжував жити в строгій утриманості, вважаючи, що піст смиряє тіло і допомагає душі. Він роздавав усе, що отримував від близьких, на потреби церкви та допомогу бідним. Лікар, бачачи його страждання, намагався переконати князя дбати про здоров'я, але той залишався вірним своєму вибору.
Коли лікар захворів, Микола передбачив його одужання, якщо той не буде приймати ліків. Лікар послухався і одужав. Благовірний князь, передбачаючи свою кончину, сказав лікарю, щоб той постригся в монаший чин і продовжував служіння в монастирі. Микола подвизався ще тридцять років, досягнувши досконалості в святому житті, і преставився до Господа 14 жовтня 1143 року.
На його похованні весь Київ прийшов попрощатися з ним, особливо скорбили брати Ізяслав і Володимир. Ізяслав, отримавши благословення від ігумена, зцілився від хвороби, коли випив води з Печерського колодязя, і з тих пір завжди носив власяницю святого Миколи, що приносило йому здоров'я.
