Відомості про життя та мученицьку смерть цих 11 жінок досі збираються та доповнюються. Навіть з тих небагатьох скупих даних перед нами постають непохитні у вірі християнки.
Наталія Сундукова (1887–1942). Слідство вважало її організаторкою контрреволюційної діяльності. Наталія була дочкою священика Іоанна Сундукова, який служив у Самарській губернії. У 30-ті роки сім’ю священика розкулачили й вислали до Сталінабада (Душанбе) у Таджикистан. Уже 1939 року відбувся новий арешт за антирадянську пропаганду. 6 січня 1940 року Наталія Іванівна була засуджена до 5 років позбавлення волі, а 9 березня 1941 року її етапували до Карлагу. Співробітники НКВС табору записали в її характеристиці: «Жодного дня не працювала, категорично заявляючи, що вона в Карлаг не вербувалася, на антихристів працювати не буде».
Наталія Силуянова (1905–1942) також була дочкою священика, але народилася й мешкала у Воронезькій губернії. Наталія Тихонівна була заміжня. Як згадували родичі, у 1938 році у тридцятитрирічної жінки було четверо дітей віком від двох до одинадцяти років, вона була вагітна п’ятою дитиною. Через півтора року Наталії Тихонівні вдалося передати записку матері, яка виховувала її дітей, із проханням забрати синочка Васю, що народився вже у в’язниці, оскільки віддати малюка до дитячого будинку вона відмовилася. Дитина прожила лише вісім років, а слідом за нею померла бабуся. Решта дітей Наталії Тихонівни виросли, її онуки й онучки — віруючі люди, а одна з дочок прийняла чернечий постриг під ім’ям Антонія. За що ж була заарештована вагітна багатодітна мати? З матеріалів справи: храм у рідному селі Наталії Силуянової був закритий, і вона домагалася його відкриття. Сама жінка відмовилася вступити до колгоспу, її сім’ю розкуркулили. Смілива жінка змогла згуртувати навколо себе багатьох віруючих людей для захисту колишнього ктитора Йосипа Івановича Серганова, заарештованого чекістами. Вона чудово розуміла, що їй загрожує, але не могла не діяти проти явних беззаконь. Вирок Воронезького суду — 5 років виправно-трудового табору та 3 роки позбавлення прав.
Євдокія Назіна (1902–1942) народилася в селянській родині в Рязанській області. 27 травня 1940 року Євдокію затримали за доносом разом з іншими жінками, коли вони йшли на паломництво до Рязані. За те, що жінки співали духовних пісень у будинку, де зупинилися на нічліг, їх об’єднали в «антирадянську групу церковників» і висунули таке звинувачення: «Антирадянська група церковників організовано протидіяла виборам до Верховної Ради, до місцевих Рад, наклепувала на радянську владу, влаштовувала нелегальні збори, поширювала антирадянську пропаганду, проводила антирадянську агітацію серед населення». Вирок Рязанського облсуду: розстріл. Євдокія себе винною не визнала. 11 січня 1941 року Верховний суд СРСР замінив розстріл на 10 років ІТЛ у Карлазі. 11 липня 1941 року її заарештували вже в самому таборі за звинуваченням у «контрреволюційній агітації та саботажі», але вона знову не визнала себе винною і відмовилася підписати протокол.
Анна Боровська (1907–1942) також походила з селянської родини. Народилася у Воронезькій губернії, яка нині адміністративно належить до Липецької області. Її також заарештували за «антирадянську агітацію» у рамках групової справи «Назіна Д.І. та інших з Рязанської області». Початковий вирок — 8 років позбавлення волі у 1941 році — Верховним судом СРСР замінено на 10 років Карлага. За «контрреволюційну агітацію в таборі» та відмову працювати її заарештували разом з іншими жінками в липні того ж року. Вона не визнала себе винною у висунутих звинуваченнях і відмовилася підписувати протокол.
Матрона Наволокіна (1894–1942) народилася в Рязанській області. Судячи з усього, вона також була селянкою. Перший арешт і засудження до 3 місяців виправно-трудових робіт вона зазнала у 1938 році, коли відмовилася брати участь у переписі. До 1939 року Матрона працювала в колгоспі свого села Закупта. Разом із групою жінок вона також вирушила на паломництво до Рязані й була заарештована за спів духовних віршів, що вважалося найстрашнішою антирадянською пропагандою. Рязанський облсуд засудив її до 6 років ІТЛ, а Верховний — заслав до Карлагу, де її знову заарештували разом із групою жінок за «контрреволюційну пропаганду та саботаж». Мужня жінка своєї провини не визнала й відмовилася підписувати протокол.
Варвара Дерев’ягіна (1912–1942) також народилася в Рязанській губернії. У більшості джерел зазначається, що вона походила з селянської родини, а в базі даних Свято-Тихонівського університету Варвара зазначена як дочка священика Назіна Дмитра Івановича. У будь-якому разі вона була дуже щирою віруючою людиною. У дитинстві дівчинка закінчила церковно-парафіяльну школу. У 1926 році Варвара вийшла заміж, народила дитину, але незабаром повернулася до батьківського дому через те, що чоловік був атеїстом. Коли в 1937 році в рідному селі Бурмінки було закрито храм, Варвара разом із батьком та іншими віруючими мешканцями почали збиратися для спільної молитви по домівках. Багато людей здійснювали богомоління у великі свята в найближчі храми Скопіна та Рязані, а також влаштовували паломництва до шанованих джерел. 7 червня 1940 року Варвару та її батька заарештували й ув’язнили в тюрмі міста Ряжська. Справу швидко об’єднали в групову справу «антирадянської групи церковників». Під час слідства Варвара відмовилася відповідати на запитання і не підписала протоколу допитів. Суд засудив Варвару Дмитрівну до 8 років виправно-трудового табору, а її батька — до розстрілу, який згодом замінили на 10 років концтабору.
Покарання жінка відбувала в Карлазі, де незабаром її знову заарештували й звинуватили, як і інших жінок, у «контрреволюційній пропаганді та саботажі».
Анна Попова (1898–1942) народилася в селі Турові Ряжського повіту Рязанської губернії. Про її життя практично нічого не відомо. Вона походила з селянської родини, у 1940 році була заарештована за сповідання православної віри і рішенням суду засуджена до 4 років ув’язнення в Карлазі НКВС. 11 липня 1941 року її заарештували вже в самому таборі за звинуваченням «у контрреволюційній агітації та саботажі». Своєї провини вона не визнала і не поставила підписів під протоколами допиту.
Євдокія Гусєва (1912–1942) народилася в селі Бурмінки Новодеревенського повіту Рязанської губернії. Походила з родини священика. Разом з Євдокією Назіною та Матроною Наволокіною була затримана під час паломництва до Рязані. Деякий час утримувалася в Пронській в’язниці. Потім сповідницю перевели до Новодеревенського райвідділу ОГПУ. Останнє місце ув’язнення перед судом — Ряжська в’язниця. Від надання будь-яких інших свідчень Євдокія відмовилася. На суді сміливо заявила: «Винуватицею себе ні в чому не визнаю, у Бога вірю, молилася Богу». Суд засудив віруючу жінку до 6 років у Карлазі, де незабаром її знову заарештували разом із групою жінок, які відмовилися виходити на каторжні роботи. Винуватицею себе не визнала.
Євфросинія Денисова (1906–1942) народилася в селі Донські Ізбищі Воронезької губернії в селянській родині Філяєвих. Була одружена з Олексієм Степановичем Денисовим. Відомо, що в родині були малолітні діти. Вперше її заарештували в 1936 році за звинуваченням у контрреволюційній діяльності та засудили до 3 років ув’язнення. Після звільнення в 1939 році її знову засудили за звинуваченням у «неподанні свідчень під час перепису населення». Цього разу суд виніс жінці вирок: догану через малолітніх дітей. Але в 1940 році Євфросинія знову була заарештована й ув’язнена в тюрмі міста Данкова. На той час чоловік Євфросинії ще перебував у засланні. З матеріалів справи 1940 року відомо, що їхній семирічний син Іван перебував на утриманні у бабусі. Зазначаючи, що вона не довіряє радянській владі, як владі антихриста, Євфросинія відмовилася підписувати будь-які документи. Як наслідок, найгуманніший суд виніс вирок: 10 років ІТЛ. Вона потрапила на «перевиховання» до Карлага, де незабаром знову була заарештована, але й тут провини не визнала й нічого не підписала.
Агрипіна Кисельова (1903–1940) народилася в Пензенській губернії в селянській родині. До того, як її відправили до Карлага, Агрипіна двічі була заарештована органами ГПУ — у 1930 та 1937 роках. Подробиці арештів та засудження невідомі. У 1939 році після звільнення з ув’язнення Агрипіна недовго насолоджувалася свободою. У листопаді 1940 року відбувся новий арешт і засудження, цього разу вже на 10 років у Карлазі. У таборі разом із близькими за духом жінками вона знову потрапляє під арешт за «контрреволюційний саботаж». Так само, як і інші християнки, вона відмовилася підписувати документи й своєї провини не визнала.
Наталія Васильєва (1899–1942) — з селянської родини Калінінської області. У 1940 році Наталію заарештували «за відмову від паспорта» і засудили до двох років у Карлазі.
У 1941 році табірне керівництво заарештувало її разом із 10 іншими жінками за звинуваченням у «контрреволюційній агітації та саботажі». Жінка не визнала своєї провини й нічого не підписала.
11 січня 1942 року одинадцять мучениць було розстріляно. Ми знаємо про їхнє життя зовсім небагато. Але навіть із цих мізерних відомостей видно їхню безмежну віру та непохитну мужність.
