Пресвітер
Преподобномученик Іоанн, у миру Іван Васильович Заболотний, народився 1899 року в селі Клинове Балтського повіту Подільської губернії у простій селянській родині. Під час Першої світової війни та революційних подій його призвали до Червоної Армії, але він ухилився від військової служби, за що наприкінці 1919 року був заарештований як дезертир і відправлений до табору примусових робіт під Одесою. Після звільнення у 1922 році він кардинально змінив своє життя, ставши насельником Уманського монастиря, де прийняв чернечий постриг і виконував послухи аж до закриття обителі радянською владою. У 1927 році монах Іоанн прийняв сан ієрея і кілька років служив у різних парафіях на території України, а в 1935 році переїхав до Московської області й продовжив своє пастирське служіння в сільських храмах Зарайського району.
Восени 1937 року, у розпал масового сталінського терору, співробітники НКВС заарештували отця Іоанна у Стрелецькій Слободі за сфабрикованим звинуваченням у антирадянській та контрреволюційній агітації. Під час допитів у в’язниці священик поводився мужньо, не визнав своєї провини у висунутих звинуваченнях і відмовився зраджувати інших людей. «Трійка» НКВС засудила пресвітера до розстрілу, і 3 грудня 1937 року ієромонах Іоанн Заболотний був страчений на Бутовському полігоні. Він похований у безіменній загальній могилі, а в 2000 році Російська Православна Церква зарахувала його до лику святих новомучеників.
