Пресвітер
Іларіон Максимович Соловйов народився 1868 року в селі Кавеліно, розташованому в Дмитрівському повіті Орловської губернії. Його життя, позначене вірою та служінням Церкві, найбільш відоме періодом ув’язнень і заслань, яких він зазнав за сповідання християнства.
Перший арешт отця Іларіона відбувся у 1931 році. За вироком влади його заслали до Казахстану, де місцем його перебування стало селище Майкудук у Карагандинській області. Незважаючи на важкі умови заслання, священик продовжував своє служіння, проводячи вдома обряди хрещення, відспівування та святкові богослужіння, про що стало відомо зі слідчих матеріалів.
У грудні 1937 року отця Іларіона заарештували вдруге. У звинуваченні, складеному владою, стверджувалося, що він займався «антирадянською пропагандою», яка нібито виявлялася у написанні контрреволюційного гасла із залученням одного зі школярів селища. Для підтвердження звинувачень були залучені неправдиві свідки, що було звичайною практикою того часу.
Слідство ухвалило рішення, і в грудні 1937 року «трійка» при УНКВД Карагандинської області засудила отця Іларіона Соловйова до найвищої міри покарання — розстрілу. Вирок було виконано 8 грудня 1937 року.
