Єпископ
Святитель Герасим, єпископ Великопермський (Устьвомський), був просвітителем Пермського краю. Святитель був возведений на Пермську кафедру у важкий для єпархії час — після 1416 року. Паству, що складалася із зирян-християн, терзали нападами дикі язичницькі племена вогулів і пригнічували користолюбні новгородці та в’ятичі, які користувалися віддаленістю московського уряду.
Святитель Герасим невтомно дбав про свою паству та поширення Православ’я. Владика був дуже авторитетним учасником Московських Соборів: 1441 року, який засудив Флорентійську унію, та 1448 року, який визначив, що митрополитів всієї Русі має призначати собор російських єпископів.
Не шкодуючи сил і часто наражаючи на небезпеку своє життя, святитель сам їздив до вогулів, які нападали. Прохання та переконання святого подіяли на дикунів, які залишили в спокої зирян на деякий час. Непосильні труди та душевні скорботи про паству підірвали здоров’я владики Герасима.
В останні роки його святительства набіги вогулів на християн-зирян посилилися. Він сам їздив до табору вогулів, просячи їх залишити зирян у спокої. Ім’я святого Герасима вимовлялося з благоговінням, але його здоров’я погіршилося. Його задушив вогул, якого взяли на виховання, ймовірно, за підбурюванням шаманів.
Святий мученик Герасим прийняв мученицьку смерть 24 січня; рік його смерті, ймовірно, близько 1441 року. Його поховали в Благовіщенському соборі в Усть-Вимі, де відбувалося багато чудесних зцілень. Святкування його пам’яті було встановлено у 1607 році.
