Священномученик Олексій народився 1 березня 1879 року в родині священика Іоанна Зінов’єва. З 1898 по 1904 рік Олексій навчався в Тульській духовній семінарії, після закінчення якої був висвячений на священика до храму села Воскресенського Чернського повіту Тульської губернії. У 1914 році його перевели до храму в місті Єфремове.
З 1917 року отець Олексій служив у храмі в селі Сторожа Московської губернії.
За тринадцять років, що він прослужив тут священиком, православні полюбили доброго й ревного пастиря. Коли в 1930 році, під час чергових гонінь, його заарештували за звинуваченням у тому, що він нібито створював у селі антирадянські групи, парафіяни дружно виступили на захист священика — майже всі мешканці села Сторожа. Влада, однак, не звільнила отця Олексія і доправила його під конвоєм до в’язниці в місті Єфремов, де він перебував під вартою близько п’яти тижнів, а потім все ж був звільнений, повернувся до села і став служити в храмі, як і раніше.
У 1932 році до ОГПУ почали надходити повідомлення про те, що в селі Сторожа план хлібозаготівель виконано на 8,9% і нібито винними в цьому є священик Олексій Зінов’єв, псаломщик Федір Кананихін та селяни, які часто відвідували храм, — Іван Попов, Василій Разенков та Андрій Береговський. 2 грудня 1932 року їх усіх заарештували й ув’язнили в місті Єфремове.
4 та 6 грудня влада провела обшуки в церкві й виявила два мішки жита, мішок пшениці та п’ятнадцять пудів борошна, які й вилучили в рахунок хлібозаготівлі.
Викликаний на допит псаломщик сказав: «Виячений у церкві хліб частково належав мені. Ховати хліб мене змушувало те, що я бачу, як за радянської влади відбувається відбір хліба, і хоча мені ніякого завдання не було, все ж я сховав свій хліб. Для мене взагалі за радянської влади це нова справа — проводити у селян відбір хліба; раніше, за царя, цього не було, і, у будь-якому разі, хліб ніхто б не став ховати. А зараз, звичайно, немає нічого дивного в тому, що селяни починають ховати хліб». Крім того, він сказав, що доводив селянам, що колгоспи — це панщина й розорення і нічого їм не дають.
Подібні свідчення дали й селяни, за винятком Івана Попова, який сказав: «У висунутому мені звинуваченні винним себе не визнаю, але не заперечую того, що справді зустрічався з кулаками Береговським і Разенковим, але цей зв’язок був суто товариським. Не заперечую того, що господарство мого батька було кулацьким. З виявленого в церкві хліба мені нічого не належало».
19 лютого 1933 року трійка ОГПУ засудила священика Олексія Зінов’єва до п’яти років ув’язнення у виправно- -трудовому таборі, і його відправили на каторжні роботи на будівництві Біломорсько-Балтійського каналу. Важкі роботи настільки підірвали здоров’я священика Олексія Зінов’єва, що його визнали інвалідом і через півроку перебування в концтаборі звільнили. Він повернувся до села Сторожа і почав служити в храмі.
У 1935 році влада захопила храм і почала використовувати його як зерносховище; відтоді отець Олексій почав служити молебні в будинках благочестивих парафіян. Так тривало до нової хвилі гонінь у 1937 році.
16 серпня представники НКВС допитали одного з лжесвідків, селянина зі села Сторожа. Він показав, що священик нібито був одним із найактивніших організаторів контрреволюційного повстання в селі Сторожа і нібито нібито говорив, що до колгоспу вступати не треба, колгоспне будівництво суперечить Богу.
24 серпня 1937 року отця Олексія заарештували й ув’язнили в Таганській в’язниці в Москві.
15 вересня трійка НКВС засудила отця Олексія до розстрілу. Священик Олексій Зінов’єв був розстріляний наступного дня, 16 вересня 1937 року, і похований у невідомій загальній могилі на полігоні Бутово під Москвою.
