Отці Церкви про боротьбу зі стресом та тривожністю

У наш час людство має у своєму розпорядженні величезну кількість практичних і теоретичних інструментів для забезпечення нашого благополуччя й процвітання. Однак, як не дивно, чим більше в нашому житті комфорту, тим сильніше нас долають всілякі страхи. Тривожність та депресію часто називають "пандеміями", вказуючи на частоту й інтенсивність, з якою вони зустрічаються в житті сучасної людини.

Звичайно, занепокоєння та настороженість, які продиктовані спробами передбачити ситуацію чи реагувати на поточні обставини, — це нормальні процеси,  яких людина не може й не повинна позбавлятися. Більш того, на нашу стресостійкість можуть впливати біологічні фактори, які найчастіше знаходяться поза усвідомлюваним контролем. Неоціненну допомогу тут надає наука психологія, яка навчає технікам осмислення несвідомих процесів, які обмежують наше сприйняття і є причиною всіляких фобій.

Однак, на думку святих отців нашої Церкви, стрес — це не просто психологічний стан. Він має духовні корені, пов’язані зі світоглядами людини, з нашою екзистенціальною тривожністю й сприйняттям свого існування крізь призму Бога.

Православне патристичне богослов'я пропонує глибокий та детальний аналіз тривожності, яка вважається однією з найпоширеніших психологічних і духовних проблем, властивих людській природі.

Джерело занепокоєння сучасної людини

Основним джерелом тривожності сучасної людини часто називають її потребу в контролюванні й нав'язуванні своїх думок. Людина, яка виросла в розвиненому сучасному суспільстві, що володіє безліччю можливостей для покращення свого життя й безмежним вибором, часто культивує в собі потребу визначати умови, що її оточують. І хоча в нашому розпорядженні є достатньо засобів, які могли б служити цій меті, повністю досягти її практично неможливо. Непостійність людської природи й сам факт нашої смертності роблять нас постійно мінливими, тлінними й обмеженими створіннями.   

Патристичне богослов'я, переплітаючи людську мінливість з концепцією святості, пропонує менш егоїстичну та вимогливу модель життя. Воно відкриває для людини знання Божественної Ікономії.

Віра в Божий промисел

Як зазначає святитель Іоанн Златоуст, занепокоєння народжується від нестачі віри в Боже провидіння. Коли людина покладається тільки на свої сили й здібності, вона неминуче стикається з власною обмеженістю та непередбачуваністю майбутнього. І навпаки, коли людина віруюча віддається на милість Божої любові та провидіння, її тривога слабшає, оскільки вона усвідомлює, що життя її знаходиться в руках Творця.

Хоча досягнення абсолютної довіри й пов'язанного з нею відчуття глибокого спокою — задача зовсім нелегка, наша Церква підкреслює:

«…Давайте присвятимо себе, один одного і все наше життя Господу нашому».

Отже, ми віддаємо своє життя в руки Христа. Ми довіряємо Йому всі свої турботи та звільняємося від тягаря абсолютного контролю, а також від супутньої йому відповідальності. За словами архімандрита Тадея Вітовницького,

"Я зрозумів, що всі ми занадто багато турбуємося про себе, і що тільки ті, хто залишає все на волю Божу, здатні відчувати себе насправді щасливими й заспокоєними. [...] Ми повинні навчитися полегшувати тягар думок, що нас долають. Як тільки ми відчуваємо важкість, ми повинні звернутися до Бога й довірити Йому свої турботи, а також турботи й тривоги наших близьких. Я завжди звертаюся до Господа зі своїми проблемами, а також з проблемами тих, хто приходить до мене. Я покладаю їх на Господа й Пресвяту Богородицю, і вони про все подбають. Що ж стосується мене, то як я можу допомогти іншим, якщо не можу допомогти навіть собі?" (Наші думки визначають наше життя: Життя й повчання старця Фадея Вітовницького, Афіни, 2015).

Тому, не маючи можливості самостійно керувати своїм життям, ми волаємо в щоденній молитві: "На тебе, Володарка моя Богородиця, покладаю все моє сподівання. Ти, Матір Бога, збережи мене під Своїм покровом нині, й повсякчас, і на віки віків".

"Надія моя Отець, притулок мій Син, покров мій Дух Святий: Трійця Свята, слава Тобі!"

І тоді наші страхи й тривоги, що породжені бажанням абсолютного контролю, вщухають. Божественне провидіння приймає наші молитви і нашу віру, і діє на благо наших душ. Воля людини спочиває на довірі до волі Бога, Який, подібно Отцю, піднімає своє дитя, допомагаючи йому піднятися над тлінним й тим, що приходить.

Нехай захистить Пресвята Богородиця наші душі від тривог і духовного виснаження!